Металургія інків

Металургія інків — техніки та засоби обробки різних металів, що були характерні для ковалів, ювелірів часів імперії інків Тауантінсую. Інками були вдосконалені знання, отриманні після захоплення держави Чиму.

Золотий птах

Сировина

Як метали використовувалися золото, срібло, платина, залізо, мідь («анта»), олово («тіті»), магній, ртуть, свинець, яшма, мармур.

Золото добували з розсипів на схилах Анд, шляхом промивання річкового піску. Срібло видобувалося в копальнях, які були власністю держави, так само державі належав весь видобутий в них метал. Багато з шахт, що споконвічно належали інкам, продовжували експлуатуватися в період колонізації. До їхнього числа відносяться, багаті рудники в Потосі (сучасна Болівія), Чоклокочі, Кайльоме (сучасне Перу).

Усе золото та срібло зберігалося у столиці держави — Куско. Сюди вони спрямовувалися систематично і регулярно. Щорічно в Куско надходило 171 тис. кг, срібла — 570 тис. кг. На думку дослідників під час правління Інків до столиці їхньої імперії було доставлено від 50 до 100 000 тонн золота і майже 25 млн тонн срібла. Згідно з законами імперії практично усе золото повинно було знаходитися в столиці.

Платину (інки його називали білим золото) добували в єдиному місці імперії — в басейні річки Есмеральдас на північному заході нинішнього Еквадору.

Мідь інки отримували з родовищ з території сучасного Чилі. У родовищах в області Уанкавеліка інки добували також олово і ртуть. Залізо в інків було метеоритного походження, проте його майже не використовували.

Виробництво

У державних копальнях імперії працювали пурех, що знаходилися тут як міти 3 місяці на рік. Здобута шахтарями руда перетоплювалася в маленьких плавильних печах, до яких підбивалися мідні труби. Щоб вироби, призначені для використання в побуті, були досить міцними, їх гартували. Предмети культу, а також декоративні вироби, зроблені із золота і срібла, часто виготовлялися з тонких листів цих металів, на яких потім карбувався відповідний орнамент. Інші вироби прикрашали інкрустацією, гравіюванням тощо.

Інки володіли основними технологіями в металургії: вміли лити, кувати, паяти та карбувати. Улюбленим способом обробки дорогоцінних металів був «метод втраченого воску». У цьому випадку інкські майстри виготовляли з твердої смоли модель того чи іншого предмета, який він хотів зробити зі срібла або золота. Після цього він вкривав модель звичайної гончарною глиною. При випалюванні смола поступово витікала, а в утворену таким шляхом глиняну форму ювелір заливав розплавлений метал. Після того як метал остигав, глиняна форма розбивалася — виріб із золота або срібла було готовий.

Інки були знайомі з виготовленням бронзи, для якої необхідні мідь та олово. В бронзі інків було 10 % олова.

Залізо інки мало застосовували у виробництві.

Вироби

Центром металургії, ковальства та ювелірного мистецтва знаходився в Куско. Вироби із золота, платини та срібла призначалися виключно для Сапа Інки та аристократії й вищого духовенства імперії. Золото було символом Інті, а срібло та платина — його дружини Місяця. Листами із золота та срібла вкривалися будівлі храмів та палаців.

Для Сапа Інки усі предмети життя, посуд виготовляли із золота, для його дружин — зі срібла. Імператор, дружини, сини, найбільша рідня носили золото на тілі. Надягали розшиті золотом сорочки, що називалися «пура-пура», їхні сандалі були зроблені з чистого золота. З часів Сапа Інки Пачакутека традиційна «корона»-льяуту, зроблена з червоної вовни й прикрашену бахромою, замінена на золоту діадему з чудовими важкими смарагдами. Із золота також були зроблені носилки, тіан (трон) Інки, на виготовлення якого йшов метал в 16 каратів. На всіх палацах Куско, що належали тому чи іншому покійному володарю, розташовувався великий бюст, що називався «каокі».

З золота виготовлялися також предмети релігійного культу, зображення богів, насамперед Інті. Загалом на храмах було близько 600 пластин вагою 100 центнерів (усі вони були пограбовані іспанцями). Храм Коріканча зовні було облицьовано пластинками золота завтовшки 10 см. За часів імперії неперевершеним дивом вважався Золотий сад поруч з храмом Коріканча. З золота виготовлялися численні музичні інструменти інків, що розташовувалися у храмах.

З часу володарювання Уайни Капака стали облицьовувала золотом не тільки стіни своїх власних палаців і стіни храмів, позолота наноситься на все місто. Відтепер двері будівель в Куско обрамляються золотими рамами, їх також прикрашають яшмою або кольоровим мармуром. Палаці самого Сапа Інки заповнюють зроблені із золота змії, черепахи, ящірки, птахи та метелики. Такі самі знаходяться в Золотому саду. Під час урочистих церемоній 50 тис. вояків Уайни Капака озброюються зброєю, зробленою з чистого золота. Для власної персони й для бога-Сонця цей імператор наказав спорудити з золота на кшталт небесного трону, вкритого накидками з пір'я папуги, на якому сиділо золоте зображення Сонця. За наказом Уайни Капака трон цей був поставлений на головній площі Куско, перед його палацом-резиденцією. За його наказом ремісники імперії створили з чистого золота ланцюг завдовжки в 350 кроків (приблизно 0,25 км) і вагою в декілька тонн. Ланцюг повинен був обрамляти усю центральну площу Куско. Тримаючи цей ланцюжок в руках, громадяни імперії танцювали на центральній площі під час урочистих церемоній на честь героїчних подвигів Інки. Це було найбільший виріб за всю історію людства. Вона зникла після вторгнення конкістадорів, яку марно шукали цю річ.

З платини виготовлялися переважно прикраси для імператора та храмів. Вони були виготовлені не методом карбування, а методом відливання. У Коріканча знаходилося зображення Місяця, зроблене з платини, в діаметрі воно становило 10 м при вазі 900 кг.

Ртуть та магній використовувалася ювелірами Сапа Інки при нанесенні позолоти на предмети та прикраси з бронзи.

Мешканці Тауантінсую переважно використовували мідь. З міді та олова робилися сільськогосподарський інвентар та інструменти (сокири, ножі, лопати), начиння, шпильки, зубила, голки, зброю, нагрудних обладунків.

Джерела

• Anton, Ferdinand. Alt‑Amerika und seine Kunst. Leipzig, 1977.
• Eisleb, Dieter Altperuanische Kulturen Berlin, 1975.