Мейдзін (книга)
Мейдзин (яп. 名人) — повість Кавабати Ясунарі, написана на основі репортажів про перебіг прощальної гри Хон'імбо Сюсая[en]. В інтерпретації письменника звіт про спортивну подію став сповненим смутку зітханням про занепад традиційної культури, на зміну якій приходить холодний і нахабний праґматизм сучасності.
| Мейдзін | ||||
|---|---|---|---|---|
| 名人 | ||||
| Жанр | історична повість | |||
| Автор | Кавабата Ясунарі | |||
| Мова | японська мова | |||
| Опубліковано | 1951 | |||
| Країна | .svg){kind=small} Японія | |||
| Видавництво | Shinchōd і Bungeishunjūd | |||
| Видання | 1954 | |||
| Ілюстратор | Ґо Сейґен | |||
| Сайт | shinchosha.co.jp/book/100119/ | |||
|
| ||||
Прощальний матч Хон'імбо Сюсая
ред.Знаменита гра, репортажі про яку лягли в основу повісті, відбулася у 1938 році. Супротивником Хон'імбо Сюсая[en] в матчі був молодий гравець Кітані Мінору[en], один із засновників нового підходу до побудови початку партії, який отримав назву сінфусекі[en]. За регламентом кожному із супротивників надавалося 40 годин на обдумування ходів, і гра повинна була тривати приблизно 3 місяці. У зв'язку з хворобою Сюсая вона розтяглася на півроку. Кавабата Ясунарі висвітлював перебіг матчу для газети «Майніті Сімбун». Завдяки майстерності цих репортажів за перебігом партії спостерігали не тільки любителі гри в го, а й широкий загал японської публіки. Матч завершився перемогою Кітані Мінору.
Повість
ред.При роботі над повістю Кавабата використав свої репортажі, але вніс деякі зміни, наприклад, дав супротивнику мейдзіна ім'я Отаке, прізвище мейдзіна також у повісті не називається. Таким чином, автор отримав певну свободу інтерпретації образів. Проте, партія, приведена як послідовність діаграм, залишилася тією ж самою.
Основна тема повісті — поступовий відхід від традицій, заміна їх тверезим, практичним ставленням до життя, властивим 20 століттю. Мейдзін, за яким стоїть вікова культура Японії, зазнає поразки й незабаром після матчу помирає.
Характерним моментом, що ілюструє зміну ставлення до гри, є епізод із одним із записаних ходів. Коли денний сеанс закінчувався, Отаке повиннен був записати свій хід, однак не міг зважитися із вибором варіанту, а тому записав хід у іншому місці дошки, хід, який вимагає відповіді, не змінюючи, власне, ситуації. Такі ходи зазвичай приберігаються в партії як ко-загрози. Отаке вирішив пожертвувати однією з ко-загроз, щоб вигадати час на обдумування. З точки зору Мейдзіна й Кавабати, така поведінка неетична. З точки зору 20 століття така поведінка розумна.