Марінченко Олег Іванович

Олег Марінченко; Олег Іванович Марінченко
	Солдат
Загальна інформація
Народження	25 червня 1965; Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть	18 серпня 2022 (57 років); Херсонська область, Україна
Громадянство	Україна
Національність	українець
Псевдо	Архітектор, Падре, Капелан
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Формування	112 ОБрТрО
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марінченко.

Олег Іванович Марінченко (позивні — Архітектор, Падре, Капелан^[1]; 25 червня 1965, м. Київ — 18 серпня 2022, Херсонська область) — український бойовий медик, капелан, військовослужбовець, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022, посмертно).

Життєпис ред.

Олег Марінченко народився 25 червня 1965 року в Києві.

Навчався в 196 школі міста Києва. Займався мотокросом. Щоб захищати молодшого брата почав займатись рукопашним боєм, став майстром спорту по бойовому самбо.

Проходив строкову службу в спецпідрозділі поблизу м. Москви (РФ).

Після армії працював інструктором у школі десантників. Здійснив 256 стрибків, був кандидатом у майстри парашутного спорту.

Працював тілоохоронцем, у 2000р. разом з командою зайняли ІІ місце у загальноукраїнських змаганнях тілоохоронців. Потім працював інструктором по екстремальному керуванню автомобілем на Чайці. Згодом став священником. Старший диякон, євангельський християнин-баптист^[2].

Активний учасник Революції гідності.

На фронті — від 2014-го. Під час боїв за Донецький аеропорт не брав до рук зброю.

Бойовий медик і капелан 3-ї роти 206-го окремого батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони м. Києва. 25 лютого 2022 року був важко поранений та мав змогу демобілізуватися, але за два місяці повернувся у свій підрозділ.

Загинув 18 серпня 2022 року на Херсонщині від прямого попадання російської міни великого калібру у бліндаж, де він перебував і надавав невідкладну допомогу пораненим побратимам. Своїм тілом він закрив і тим самим врятував життя чотирьом військовослужбовцям.

Похований 21 серпня 2022 року.

Залишилася дружина, донька і дві онучки.

Нагороди ред.

нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (16 листопада 2015).
Нагороджений відзнакою МО України медаллю «За сприяння Збройним силам України» (19 серпня 2016).
Нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава.» за мужність, патріотизм, та високу громадянську позицію, від громади міста Києва (12 серпня 2020).
Нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» від Православної церкви України (01 жовтня 2020).
нагороджений відзнакою «За заслуги перед Петрівською громадою», посмертно (20 квітня 2023).
орден «За мужність» III ступеня (17 листопада 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.^[3]