Марк Емілій Лепід (консул 78 до н. е.)
Марк Емілій Лепід (лат. Marcus Aemilius Lepidus, 120-77 рр. до н. е.) — давньоримський політик, консул 78 р. до н. е. Очолив заколот проти Риму.
| Марк Емілій Лепід | |
|---|---|
| Народився | 120 до н. е. Стародавній Рим |
| Помер | 77 до н. е.[1] Сардинія, Італія |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | давньоримський політик, давньоримський військовий |
| Знання мов | латина |
| Суспільний стан | патрицій[1] і шляхтич[d][1] |
| Посада | римський губернатор, претор, давньоримський сенатор[d][2] і консул[2][3][4] |
| Партія | популяри |
| Конфесія | давньоримська релігія |
| Рід | Aemilii Lepidid |
| Батько | Quintus Aemilius Lepidusd |
| Мати | невідомо |
| У шлюбі з | Аппулея[1][1] |
| Діти | Луцій Корнелій Сципіон Еміліан Азіатський, Марк Емілій Лепід[1][1], Луцій Емілій Лепід Павло[1][1] і Aemilius Regillusd |
Родина
ред.Марк Емілій Лепід походив з давнього патриціанського роду Еміліїв. Син Квінта Емілія Лепіда. Був одружений з жінкою на ім'я Аппулея, від якої мав двох синів: Марка Емілія Лепіда, учасника другого тріумвірату, та Луція Емілія Лепіда Павла, консула 50 р. до н. е.
Всиновив Луція Корнелія Сципіона Азіатського, легата 77 р. до н. е.
Політична кар'єра
ред.У 100 р. до н. е. Лепід брав участь у придушенні руху Луція Аппулея Сатурніна. У 89 р. до н. е., під час Союзницької війни, служив під Аскулом під проводом Гнея Помпея Страбона, імовірно, на посаді військового трибуна. Можливо, був легатом Сулли у 82-81 рр. до н. е., взяв Норбу. До 81 р. обіймав посаду претора. Протягом сулланських проскрипцій розбагатів, скупаючи майно проскрибованих.
У 80 р. до н. е. був пропретором Сицилії, де пригноблював місцеве населення. За це у 79 р. до н. е. був притягнутий до суду Квінтом Метеллом Целером та Квінтом Метеллом Непотом, але процес було зупинено на попередній стадії.
Лепід був супротивником Сулли і став консулом на 78 рік після закінчення його диктатури. Обранню Лепіда сприяв Гней Помпей, який, однак, вважався вірним прибічником Сулли. Крім того, Лепід ворожо ставився до другого консула того року, Квінта Лутація Катула Капітоліна, що призвело до нових заворушень із вступом обох консулів на посади. Під час свого консулату Лепід прийняв низку популістських рішень: відновив права народних трибунів, розподілення хлібу, повернення конфіскованих земель їх колишнім власникам.
Після смерті Сулли у 78 р. до н. е. Лепід боровся за те, щоб Суллу не ховали за державний кошт на Марсовому полі, але сенат (за підтримки Помпея і Катула) вирішив по-іншому, і був влаштований пишний похорон.
Заколот Лепіда
ред.Незабаром після похорону Сулли Лепід почав готуватися до заколоту. Серед оголошених ним цілей було скасування реформ Сулли, а також повернення італікам відібраних Суллою земель. Лепіду вдалося зібрати коло себе багатьох тих, хто вижив у період громадянської війни 83-82 рр. до н. е. та у часи проскрипцій маріанців. Сенат позбавив Лепіда проконсульства у Трансальпійській Галлії, яке він раніше отримав в результаті жеребкування; у відповідь на це Лепід відкрито виступив проти Риму. Проти більша частина аристократії була проти дестабілізуючих становище дій Лепіда. Керувати військовими діями проти Лепіда доручили Помпею, оскільки консул Катул не був талановитим воєначальником. Помпей розбив прибічників Лепіда в Галлії, в той час як Лепід з великою армією прорвався до Риму і почав вимагати собі друге консульство. Після отримання звістки про перемоги Помпея римляни зрозуміли, що Лепід вже практично розбитий, і було прийнято рішення про збирання армії для його остаточного розгрому. На чолі війська став Катул, і поблизу Марсового поля сталася битва, яку Лепід програв.
Після цієї поразки Лепід втік спочатку до Етрурії, звідти — до Сардинії, те незабаром помер (можливо, від сухот), даремно намагаючись підняти там повстання. Частина сил, що залишилися, пішла до Іспанії до Квінта Серторія.
«Промова Лепіда до римського народу»
ред.Саллюстій включив у свою незавершену «Історію» промову консула Лепіда до римського народу близько 78 р. до н. е., однак вважається, що її склав сам Саллюстій і то є лише переказ промови, яка реально мала місце.
Джерела
ред.Посилання
ред.- http://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/Plutarch/Lives/Pompey*.html [Архівовано 20 квітня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- http://en.wikisource.org/wiki/Epitome_of_Roman_History/Book_2#11 [Архівовано 31 грудня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
- http://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/Appian/Civil_Wars/1 (англ.)
- http://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/Plutarch/Lives/Pompey (англ.)
- ↑ а б в г д е ж и к л Digital Prosopography of the Roman Republic
- ↑ а б Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman Republic — Society for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
- ↑ Любкер Ф. Aemilii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 29–31.
- ↑ Н. О. Эмилии // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1904. — Т. XLа. — С. 760–762.