Мандочель
Мандочелло, мандочель[1] (італ. mandoloncello) — струнний щипковий інструмент родини мандолін. Мандочель більший за мандоліну і є баритоновим інструментом родини мандолін. Його вісім струн розташовані в чотирьох парних рядах (так званих хорах), причому струни кожної пари налаштовані в унісон. Інструмент можна описати як «віолончельний» різновид мандоліни[2]. Виконавець під час гри защипує струни плектром.
_-_1.jpg) | |
| Інші назви | Мандочелло |
|---|---|
| Класифікація | струнні музичні інструменти, струнні щипкові інструменти, хордофон |
| Класифікація Горнбостеля-Закса | 321.321-6 |
| Подібні інструменти | |
 Мандочель у Вікісховищі | |
Історія ред.
Як і більшість інших інструментів родини мандолін, мандочель виник в Європі. Мандоліни виникли з родини лютень в Італії протягом XVII і XVIII століть. Інтерес до мандоліни та її використання в ансамблевій грі почав зростати в епоху бароко (1600-1750), що призвело до розширення родини мандолін[3].
Ансамблі мандолін були популярні в період пізнього бароко і приблизно в цей час до сімейства було додано ряд інструментів, включаючи мандалон, басовий різновид мандоліни, — інструмент з пласкоспинним корпусом і зі строєм A2, D3, G3, C4. Цей інструмент, можливо, був прямим попередником мандочеля[4]. Популярність ансамблів мандолін почала зменшуватися в період пізньої класики (1750—1825), а після 1815 року мандоліна значною мірою перейшла до статусу народного інструменту, а мандолон майже зник[5].
В XX столітті мандочеля повернулась в музику завдяки компанії Ґібсон, яка почала виготовляти її в стилі своїх мандолін — з пласкими аркоподібними корпусами. Відомо, що Ґібсон випустили щонайменше чотири моделі мандочелі в період з 1905 по 1920 роки: K-1, K-2, K-4 і K-5. Інші американські компанії, що випускають інструменти, також виробляють мандочелі.
Конструкція ред.
Конструкція мандочелі подібна до мандоліни: корпус може бути грушополібний (за проектами школи неаполітанського майстра Віначча XVIII століття) або плаский аркоподібний (за будовою інструментів американської компанії Gibson. Мензура мандочелі довша, ніж у мандоліни. Мандочелі Gibson мають мензуру 24,75 дюйма (62,87 см). Інструменти з грушеподібним корпусом можуть мати меншу мензуру — приблизно 22,5 дюйма (близько 57 см).
Резонаторний отвір може бути один овальним, або парним у вигляді букви F.
Інструменти зазвичай мають від 18 до 22 ладів; інколи 24 лада.
Стрій і діапазон ред.
Зазвичай подвійні струни подвоюється (налаштовується на ту саму висоту). Стандартний стрій — віолончелевий, а саме: C2C2, G2G2, D3D3, A3A3.
Таким чином, середній діапазон становить приблизно три з половиною октави, причому точний діапазон залежить від кількості ладів на окремому інструменті: від двох октав від C2 до D#5/Eb5 (з 18 ладами) чи аж до A5 (з 24 ладами).
На 10-струнних (5-хорових) інструментах встановлюється додаткова пара струн, налаштована як E4E4, що додає ще півоктаву (чи близько того) вгору по діапазону.
Джерела ред.
- Richards, Tobe A. (2006). The Mandocello Chord Bible: CGDA Standard Tuning 1,728 Chords. United Kingdom: Cabot Books. A comprehensive instructional guide.
- Loesberg, John (1998). Chords for Mandolin, Irish Banjo, Bouzouki, Tenor Mandola, Mandocello. Cork, Ireland: Random House. A chord book featuring 20 pages of popular chords.
Примітки ред.
- ↑ Цит.:Мандолінова оркестра кількости 30 осіб лише рік як почала науку з самих початків. За цей рік праці здобулась на кількість спеціяльних інструментів, а то: 3 мандолінових баси, 4 мандочеля і альтівок… Svoboda-1929-124, P.4
- ↑ Musical Instruments: A Comprehensive Dictionary, by Sibyl Marcuse (Corrected Edition 1975)
- ↑ The New Grove Dictionary of Music and Musicians, Second Edition, edited by Stanley Sadie and others (2001)
- ↑ Paul Sparks, The Classical Mandolin, Oxford University Press, pages 205, 206.
- ↑ (Sparks, 2003, с. 1)