Мала рада Венеції
Мала рада (італ. Minor Consiglio), або рада дожа — один із головних конституційних органів Венеційської республіки. Складаоась з шести радників, які допомагали дожу Венеції і одночасно обмежували його повноваження.
Заснування ред.
Перші відомі радники герцога або дожа (лат. consiglieri ducali) були обрані разом з дожем П'єтро Барболано в 1032 році, щоб запобігти повторенню спроб узурпації влади, що зустрічались серед його попередників[1].
Принаймні з 1143 року підтверджується існування колегії «Ради мудреців» (лат. Consilium sapientes), яка була створена венеційським патриціатом для допомоги дожу і контролю за його владою і якв стала попередником як Великої, так і Малої ради[2][3].
Сама Мала рада була створена, ймовірно, десь між 1172 і 1178 роками[4], незабаром після створення Великої ради[5].
Склад ред.
Члени Малої ради обиралися Великою радою, і обраним членам заборонялося відмовлятися від призначення під суворими покараннями[4]. Кількість радників дожа було збільшено до шести, по одному на кожен район (сестьєре) міста[4][6]. Термін їх повноважень тривав один рік і протягом наступного року (пізніше цей строк було збільшено до 16 місяців) їм було заборонено повторно обіймати цю ж посаду[4]. Члени Малої ради за посадою були членами Великої ради[6].
Дуже скоро після створення Ради сорока, її очільники (Capi dei Quaranta) стали асоціюватися з Малою радою, іноді замінюючи відсутніх радників дожа і маючи право голосу разом з ними в певних питаннях[4][6]. Ця асоціація задокументована як встановлений факт 1231 року[4].
У 1437 році троє членів ради, що залишилися за рік, були названі «нижчими» радниками, формально не входячи до Малої ради, але їм було доручено представляти її в Раді сорока[4].
Фуннції та повноваження ред.
Основною функцією Малої ради було розділяти та обмежувати владу дожа[4]. Дійсно, зв'язок між ними був настільки близьким, що вони часто майже змішувалися в джерелах[4]. Будь-яке рішення дожа, щоб набути сили потребувало згоди принаймні чотирьох членів Малої ради і дож не міг відкривати депеші без їх присутності, тоді як сама Мала рада не вимагала присутності дожа для здійснення своїх функцій[7].
За відсутності дожа або під час міжцарювання, Мала рада управляла республікою, а один із радників дожа — не завжди старший — ставав віце-дожем[4][8]. Мала рада також ініціювала обрання нового дожа та мала повноваження вносити будь-які зміни в процес обрання, які вони вважали доречними[8]. Віце-дож відповідав за коронацію новообраного дожа головним символом його посади — corno ducale[8].
Разом з очільниками Ради сорока і дожем, Мала рада утворювала Синьйорію Венеції, офіційний венеційський уряд[6] і разом із колегіями "мудреців" (savi) формувала фактичний кабінет, Повну колегію[9][10].
Мала рада разом з дожем очолювала всі керівні органи (ради) республіки і мала право ініціювати закони та пропозиції для розгляду Великої ради[4]. Мала рада також заздалегідь повідомлялась про будь-який законопроєкт чи рішення, ініційоване іншими Радами, і мала право відкласти представлення його Великій Раді на затвердження на три дні[4]. Крім того, навіть окремі члени Малої ради мали право скликати Велику раду[4]. Проте, коли нижчі ради ухвалювали будь-яке рішення, Мала рада мала йому підкорятися[6]. Дійсно, присяга членів Малої ради прямо зобов'язувала їх контролювати виконання дожем рішень нижчих Рад та протистояти дожу, якщо він намагатиметься скасувати чи проігнорувати такі рішення[8].
Будучи частиною Синьйорії, Мала рада брала участь у нагляді за судами[8] та вирішувала юрисдикцію у суперечках між молодшими магістратами[4]. Присяга дожа зобов'язувала його та його радників особисто відвідувати суди та розглядати будь-які скарги, які їм там надходять[8]. До 1446 року Мала рада також відповідала за тлумачення законів[4].
Крім того, радники дожа відповідали за нагляд за адміністрацією самої Венеції та виборами її посадових осіб[4]. У фінансових питаннях Мала рада спочатку мала право розпоряджатися державними коштами до 10 фунтів золота, але це було скасовано в 1441 році[4].
Примітки ред.
- ↑ Lane, 1973, с. 90.
- ↑ Da Mosto, 1937, с. 22, 29.
- ↑ Lane, 1973, с. 92.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Da Mosto, 1937, с. 22.
- ↑ Da Mosto, 1937, с. 29.
- ↑ а б в г д Lane, 1973, с. 96.
- ↑ Brown, 1887, с. 189.
- ↑ а б в г д е Lane, 1973, с. 97.
- ↑ Da Mosto, 1937, с. 23.
- ↑ Brown, 1887, с. 187.
Джерела ред.
- Brown, Horatio F. (1887). Venetian Studies. London: Kegan Paul, Trench & Co. OCLC 458907462.
- Da Mosto, Andrea (1937). L'Archivio di Stato di Venezia. Indice Generale, Storico, Descrittivo ed Analitico. Tomo I: Archivi dell' Amministrazione Centrale della Repubblica Veneta e Archivi Notarili (італ.). Rome: Biblioteca d'arte editrice. OCLC 772861816.
- Lane, Frederic Chapin (1973). Venice, A Maritime Republic. Baltimore, Maryland: Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-1445-6.