Мала конституція 1992 року
Мала конституція Польщі 1992 р. (пол. Mała Konstytucja z 1992) — конституційний закон «Про взаємні відносини між законодавчою і виконавчою владою Польської Республіки та засади територіального самоврядування», схвалений 17 жовтня 1992 р. Набув чинності 8 грудня 1992 р.
Найближчим для оцінки форми правління, яку утверджувала «мала конституція», виходячи з її основних характеристик, є поняття «змішаної республіки». З іншого боку, «мала конституція» своїм змістом виправдовувала тільки частковий характер регулювання конституційно-правових відносин.
Схвалення цього документа не призвело до цілковитого скасування Конституції 1952 р, яка не втратила чинність у таких положеннях: про основи політичного і економічного ладу, про Конституційний трибунал, про Державний трибунал, про Верховну палату контролю, про Уповноваженого з громадянських прав, про Всепольську раду з радіомовлення і телебачення, про суд і прокуратуру, про основні права і обов'язки громадян, про засади виборів до Сейму, Сенату і вибори Президента, про державні символи і столицю та про порядок зміни Конституції.[1] Після ухвалення «малої конституції» було визнано за доцільне впорядкувати на законодавчому рівні процес підготовки і схвалення нової Конституції.
Історія
ред.Наприкінці 1980-х років проведена в Польщі системна конституційна реформа привела до зміни радянської форми правління на парламентську. Політичним підґрунтям реформи були засідання «круглого столу» (6 лютого 1989 — 5 квітня 1989), в якому з одного боку брали участь представники керівної партії, а з другого — «Солідарності» за посередництва Римо-католицької церкви в Польщі. 28 грудня 1989 р. парламент схвалив нову редакцію Конституції Польської Республіки зі змінами структури: було вилучено ідеологічну преамбулу, а Польська Республіка проголошувалася демократичною правовою державою, що діє на засадах соціальної справедливості, де найвища влада належить нації, яка здійснює її як через своїх представників, обраних у Сейм, Сенат і місцеві національні ради, так і через волевиявлення шляхом референдуму. Встановлювалася рівноправність і добровільність партій. У вересні 1990 р. до Конституції було внесено нові зміни, які передбачали прямі вибори Президента, збільшення строку його повноважень із 4 до 5 років, встановлення вікового цензу на цю посаду в 35 років. Проте практика функціонування політичних інститутів у 1990–1992 рр. засвідчила незавершеність процесу та системні недоліки тієї моделі влади, яка поєднувала в собі одночасно європейські і радянські традиції конституціоналізму (т. зв. «договірний парламент», обраний частково вільно, а частково — за квотами політичних партій із перевагою для колишньої панівної партії).
23 квітня 1992 р. Національні збори схвалили конституційний закон «Про режим підготовки і прийняття Конституції Польської Республіки», а 17 жовтня 1992 р. — конституційний закон «Про взаємні відносини між законодавчою і виконавчою владою Польської Республіки та засади територіального самоврядування», який неофіційно дістав назву «малої конституції».
На час початку роботи Конституційної комісії в 1993 р. до неї було подано 7 проектів конституції. Поступово їх зміст наближався до єдиного, узгодженого тексту. [2] Цей процес ішов складно і розроблення Конституції прискорилося після того, як у 1994 р. вчергове було змінено нормативно-процедурні підстави: прийнято положення про Конституційну комісію, запроваджувався механізм залучення до її діяльності позапарламентських партій. Однак не всі процедурні питання виявилися врегульованими, що згодом уповільнило роботу комісії. Значні труднощі в роботі над проектом Конституції створювали такі чинники:
- Зниження дисципліни і відповідальності суб'єктів. Неухильне підвищення політизації конституційної проблематики і конституційної діяльності також було закономірністю польського трансформаційного конституційного процесу, що виражалося в неконституційних, ненормативних ініціативах, парламентському абсентеїзмі, маніпуляції конституційною проблематикою з метою збільшення свого політичного капіталу.
- Безформність, нестійкість, а з низки питань відсутність ціннісного консенсусу, а також змістовна вузькість процедурного консенсусу.
- Політичний процес, зокрема президентські вибори і партійне будівництво.
- Підвищена роль особового фактору.
- Політизація і конфліктність конституційних дебатів.
- Зниження інтересу суспільства до ухвалення нової Конституції.[3]
Конституційний процес завершився 1997 р., коли 2 квітня Національні збори схвалили Конституцію Польської Республіки 451 голосом «за» і з 40 голосами «проти». Після цього, як і передбачалося конституційним законом 1992 р., текст Конституції було винесено на референдум, проведений 25 травня 1997 р. (56,8 % голосів «за», 43,2 % «проти» за явки виборців у 38,9 %). Постало питання легітимності Конституції, яке вирішив Верховний суд 15 липня 1997 р. Наступного дня Конституцію підписав Президент Польської Республіки, а 17 жовтня 1997 р. вона набрала чинності.[4]
Примітки
ред.- ↑ Ковальски Е. С. Ч. Становление и развитие конституционной государственности в Польше: Историко-правовое исследование : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / Е. С. Ч. Ковальски. – СПб., 2010. – 54 с. (рос.)
- ↑ Konferencja. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej. 12 lat po wejściu w życie. 21 października 2009 r. / Redakcja merytoryczna Piotr Zieliński. – Warszawa 2009. – 77 s. (пол.)
- ↑ Сиденко О. А. Конституционный процесс в условиях демократической трансформации в Польше: конец 1980-х – начало 2000-х гг.: конец 1980-х – начало 2000-х гг.: дис. ...кандидата полит. наук : 23.00.02 / О. А. Сиденко. – Воронеж, 2005. – 339 с. (рос.)
- ↑ Ревер О. Конституція Республіки Польщі 1997 року: загальнокласифікаційна характеристика / О. Ревер // Вісник Львів. ун-ту. Серія юрид. – 2011. – Вип. 53. – С. 148–155.