Максимейко Олексій Іванович

Максиме́йко Олексі́й Іва́нович (Олекса) (* 26 травня 1921, Снітин Лубенського району) — український поет, нагороджений орденами і медалями, член НСПУ.

Максимейко Олексій Іванович
Народився 26 травня 1921(1921-05-26) (99 років)
Снітин
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність поет, журналіст
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка

В 1930-х роках його батько Іван Дмитрович, хібороб, був арештований та через кілька тижнів розстріляний.

Закінчив фельдшерсько-акушерську школу та Київський університет.

З першого до останнього дня пройшов війну з нацистською Німеччиною — кулеметник 984-го стрілецького полку саніструктор, військфельдшер 382-го окремого дивізіону протиповітряної оборони, повернувся у званні лейтенанта. Виступав у дивізійній та армійській газетах з ліричними творами. Важко контужений на березі річки Урух, притоки Тереку, переховували та лікували селяни-осетини Тменови, яких він після війни знайшов. 1946 року поступив на філологічний факультет Київського університету.

В повоєнний час працював у періодиці — у редакціях журналів «Колгоспник України», «Радянська школа». Перша книжка «У пломені літ» з'явилася 1972 року — за сприяння Абрама Кацнельсона й Дмитра Міщенка.

Автор поетичних книжок:

  • «А юність на Ельбі лишилась»,
  • «Відлуння часу»,
  • «Всупереч літам» (вибране),
  • «Дивуюся, як вижив я…»,
  • «Есклібрис»,
  • «Наперекір долі»,
  • «Обезсмертив (лірика)», 2002,
  • «Росою травневою вмитий», 1996,
  • «Слово — моя зброя»,
  • «Солдатською ходою», 1986,
  • «Сторінки юності (фронтовий щоденник)», 2002,
  • «Суцвіття»,
  • «У пломені літ» — 1972.

ДжерелаРедагувати