Мадам Муатесьє
«Мада́м Муатесьє́» — портрет пізнього періоду творчості пензля французького художника Жана Огюста Домініка Енгра.
| англ. Madame Paul-Sigisbert Moitessier. | |
|---|---|
 | |
| Творець: | Енгр |
| Час створення: | 1856 |
| Розміри: | 120 × 92 см |
| Висота: | 120 см |
| Ширина: | 92,1 см |
| Матеріал: | олія на полотні |
| Жанр: | портрет |
| Зберігається: | Лондон, Велика Британія |
| Музей: | Національна галерея |
 «Мадам Муатесьє» у Вікісховищі | |
Історія ред.
Надзвичайно чутливий художник, Енгр мимоволі відтворив перехідну епоху в своїх портретах, хоч жіночих, хоч чоловічих.
Найбільш сміливим і далекоглядним сучасникам художника академічні картини Енгра були вже мало потрібні. Раз у раз публіка, що приходила в Салони, і критика — холодно зустрічали його картини умовно історичної тематики і навіть його точні портрети.
Мало кого міг схвилювати «Апофеоз Гомера» 1827 р., коли вулицями блукали каліки наполеонівських воєн, а всі пам'ятали роки окупації Франції чужинськими військами, вимушену еміграцію супротивників Наполеона І, шалений перебіг подій на верхівці влади без отримання стабільності довгі роки.[джерело?]
В портретах Енгр мимоволі переставав бути завзятим прихильником академізму і ставав на позиції схвильованого красою людини реаліста, хоча не визнавав реалізм Густава Курбе і приєднувався до його запеклих опонентів. Не визнавав він і творів прихильників романтизму, мистецтва схвильованого, тривожного, який відкинув античну урівноваженість.
В портретах Енгр поетично і точно фіксував ускладнену психологію покоління наполеонівських авантюр, шалених змін урядів, повернення французьких емігрантів, запеклих суперечок наполеонівських ветеранів і ще живих прихильників королівської влади. Саме як прекрасний портретист Енгр і увійде в історію мистецтва 19 століття.
Характерно, що Інгрес знайшов натхнення в мистецтві минулого, коли малює мадам Мойтесьє. Позу з рукою, що торкається щоки, була взята з фрески Геракла та телефону з Геркулануму[1], яку він, можливо, бачив у Неаполі в 1814 році і яка була знайома йому через гравюри.[1] За даними Національної галереї, Тіціанський Ла Шиавона, також у галереї, можливо, надихнув другий вигляд профілю в дзеркалі.[2] Вона носить сукню з модного і дорогого шовку Ліону, надрукованого з квітковим малюнком, який перегукується квітами та листям позолоченої рамки. Аналогічний кадр був використаний для портрета Інгреса 1853 року принцеси де Броглі.[3]
Опис твору ред.
До зразків пізнього періоду творчості належить і портрет мадам Муатесьє. Неприваблива господиня не надихала художника, що поціновував античну красу. Тому портрет створювався занадто довго. Енгр малював його з перервами з 1845 по 1856 рік. Існує ще один портрет мадам Муатесьє в чорній сукні, пізніше проданий у Сполучені Штати.
Пані сидить в малорухомій позі, товста і цілком задоволена життям. Енгр не полестив моделі, статура якої нагадувала архаїчний ідол, лише перенесений у його сучасність і одягнутий у пістряву, кричущу сукню.
Див. також ред.
Джерела ред.
- «Национальная галерея. Лондон.», серия «Музеи мира», М, «Изобразительное искусство», 1971
- Ribeiro, Aileen (1999). Ingres in Fashion: Representations of Dress and Appearance in Ingres's Images of Women. New Haven and London: Yale University Press. ISBN 0-300-07927-3
- Tinterow, Gary; Conisbee, Philip; Naef, Hans (1999). Portraits by Ingres: Image of an Epoch. New York: Harry N. Abrams, Inc. ISBN 0-8109-6536-4
Посилання ред.
- ↑ а б Anonymous (30 січня 2018). Review of amt-2017-429 by Torres et al. dx.doi.org. Процитовано 31 серпня 2022.
- ↑ Jean-Auguste-Dominique Ingres | Madame Moitessier | NG4821 | National Gallery, London. www.nationalgallery.org.uk. Процитовано 31 серпня 2022.
- ↑ Notes on frames in the exhibition, Portraits by Ingres - National Portrait Gallery. www.npg.org.uk. Процитовано 31 серпня 2022.