Лінія Марет
Лінія Марет (фр. Ligne Mareth) — система фортифікаційних споруд, побудована Францією на півдні Тунісу наприкінці 1930-х років. Лінія була призначена для захисту Тунісу від італійського вторгнення з його колонії в Лівії. Оборонна лінія будувалася на критично важливому напрямку, на якому сходилися шляхи до Тунісу з півдня, ведучи до міста Марета, з Середземним морем на сході та горами та піщаними оазами на заході.
| Лінія Марет | |
|---|---|
Ligne Mareth | |
 Франція | |
 Один з фортифікаційних об'єктів лінії Марет | |
 Карта колишньої французької оборонної лінії Марет | |
| Координати | 33°38′00″ пн. ш. 10°18′00″ сх. д. / 33.63333° пн. ш. 10.30000° сх. д. |
| Тип | оборонна лінія |
| Інформація про об'єкт | |
| Стан | закинута |
| Історія об'єкта | |
| Битви/війни | Друга світова війна Туніська кампанія * Битва на лінії Марет |
| Інформація гарнізону | |
| Колишній командувач | Ервін Роммель |
| Гарнізон | 1943: зі сходу на захід: 136-та танкова дивізія «Джовані Фашисті», 101-ша моторизована дивізія «Трієст», 90-та легка африканська дивізія, 80-та авіадесантна дивізія «Ла Спеція», 16-та моторизована дивізія «Пістоя», 164-та легка африканська дивізія, 15-та танкова дивізія Резерв: 21-ша та 10-та танкові дивізії |
 Битва на лінії Марет. Весна 1943 | |
Лінія простягалася вздовж північної сторони Ваді-Зігзау приблизно на 50 км на південний захід від затоки Габес до Чегуімі та гори Джебель хребта Матмата на плато Дахар між Великим Східним Ергом (Великим Східним Піщаним морем) і пагорбами Матмата. Проміжок Тебага, між лінією Марет і Великим східним піщаним «морем», потенційний шлях, яким загарбник міг би обійти лінію Марет, не досліджувався до 1938 року.
Після французької капітуляції 22 червня 1940 року лінія Марета була демілітаризована під наглядом італо-німецької комісії. Туніс був окупований силами Осі після операції «Смолоскип» у 1942 році, і інженери Осі відремонтували лінію та зміцнили її спроможності, побудувавши додаткові оборонні споруди між лінією та Ваді-Зейсом за 5,6 км на південь, але побудовані французами позиції протитанкових гармат були занадто малі для протитанкових гармат, що перебували на озброєнні держав Осі, що їх довелося розташувати в іншому місці.
Див. також
ред.Джерела
ред.- Gauché, Maurice (1953). Le Deuxième Bureau au Travail, 1935—1940. Archives d'histoire contemporaine. Paris: Amiot Dumont. OCLC 3093195.(фр.)
- Ford, K. (2012). The Mareth Line 1943: The End in Africa. Steve Noon (ebook ed.). Oxford: Osprey. ISBN 978-1-78096-094-4.
- Kaufmann, J. E.; Kaufmann, H. W. (2006). Fortress France: The Maginot Line and French Defenses in World War II. Westport, CT: Praeger Security International (Greenwood Publishing). ISBN 0-275-98345-5.
Посилання
ред.