Лунфа́рдо (ісп. lunfardo) — сленг іспанської мови, що виник наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть у нижчих класах суспільства міст Буенос-Айрес та Монтевідео та їх околиць[1][2]. Спочатку лунфардо використовувався в першу чергу злочинцями, а згодом завдяки широкому використанню у текстах танго розповсюдився в розмовній мові жителів Аргентини та Уругваю.

Перша письмова згадка про лунфардо датується 1878 роком, коли вийшла стаття «Діалект злодіїв» (ісп. El dialecto de los ladrones) у газеті «La Prensa».

Згідно з версією Оскара Конде, слово «лунфардо» від «lumbardo» — назви жителів італійської місцевості Ломбардія та їх говірки[3]

21 грудня 1962 року було створено Буенос-Айреську академію лунфардо (ісп. Academia Porteña del Lunfardo), яка займається вивченням цього сленгу.

З 2000 року в Аргентині щорічно 5 вересня відзначається День лунфардо (ісп. Día del Lunfardo).

ПосиланняРедагувати

БібліографіяРедагувати

  • Amuchástegui, Irene, y José Gobello: Vocabulario ideológico del lunfardo, Corregidor, Buenos Aires, 1998.
  • Andrade, Juan Carlos y Horacio San Martín: Del debute chamuyar canero [del inicio en el habla penal]. Buenos Aires: A. Peña Lillo Editor, 1967.
  • Conde, Oscar: Diccionario etimológico del lunfardo, Buenos Aires: Taurus, 2003. ISBN 987-04-0003-5.
  • Barcia, José. El lunfardo de Buenos Aires.
  • Casaccia. Dizionario genovese-italiano 1876.
  • Del Valle, Enrique. Lunfardología.
  • Fastrás, Rubén (seudónimo usado en común por Juan Francisco Palermo y Antonio Saldías): Novísimo Diccionario Lunfardo. Buenos Aires: diario Crítica, 1912—1914.
  • Frizoni. Dizionario moderno-genovese-italiano 1910.
  • Gobello, José: Lunfardía.. Buenos Aires, 1953.
  • Gobello, José: El lunfardo en la novela. Buenos Aires: APL, 1990.
  • Gobello, José: Aproximación al lunfardo. Buenos Aires: Universidad Católica Argentina, 1996.
  • Gobello, José: Nuevo diccionario lunfardo. Buenos Aires: Corregidor, 1999.
  • Gobello, José y Luciano Payet: Breve diccionario lunfardo. Buenos Aires, 1959.
  • Gobello, José, y Marcelo Oliveri: Curso básico de lunfardo (incluye «El lunfardo del tercer milenio»). Buenos Aires: APL, 2004.
  • Gobello, José, y Marcelo Oliveri: Novísimo diccionario del lunfardo (con 5.301 palabras), año 2004.
  • Gobello, José: Blanqueo etimológico del lunfardo. Buenos Aires, 2004.
  • López Peña, Arturo. El habla popular de Buenos Aires.
  • Martorell de Laconi, Susana: El lunfardo en Salta.
  • Teruggi, Mario: Diccionario de voces lunfardas y rioplatenses. 1998.
  • Teruggi, Mario: Panorama de lunfardo (1974). 2.ª edición: 1979.

ПриміткиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 вересня 2016. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 10 вересня 2016. 
  3. Oscar Conde: Lunfardo. Un estudio sobre el habla popular de los argentinos pág. 43. Ediciones Taurus. Buenos Aires 2011 isbn 978.987-04-1762-0