Відкрити головне меню
Luwiya.svg

Лувійці — родинна хеттам народність сер. 3 тис. до н. е., що існувала на західному і (або) південно-західному узбережжі Малої Азії. У період Хетського царства становили один з трьох його основних регіонів (хетський (несійський), палайський, лувійський).

Писемність ґрунтувалася на клинопису XIV—XII ст до н. е. й ієрогліфах (ієрогліфічна хетська мова) XVI—VIII ст до н. е.

За однією з версій, починаючи з кінця II тисячоліття до н. е., лувійці поряд з хурритами й араратами брали участь в процесі складання вірменського народу[1]. Вірмени є наступниками всього стародавнього населення нагір'я, в першу чергу хурритів, урартів і лувійців, які відіграли важливу роль в етногенезі вірмен[2].

Іноді зіставляються з давнім царством Арцава.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Дьяконов І. М. Історія стародавнього світу: Занепад древніх товариств.
    Оригінальний текст (рос.)
    До складу вірменського народу увійшли елементи протоармянского, хуррито-Араратські, лувійських; якщо вірменську мову, ймовірно, ще до початку нової ери був лінгва франка, то вже до I в. н. е. він став койне (як це видно з вказівки Страбона). І тим не менше ще важливіше, ніж мова, було свідомість державної, а за відсутності держави - релігійної спільноти
  2. Дьяконов І. М. Передісторія вірменського народу. — 264 с.
    Оригінальний текст (рос.)
    Що стосується культурної спадкоємності, то вірмени, безсумнівно, наступники всього стародавнього населення нагір'я, в першу чергу хурритів, Арарат і лувійцев; немає ніяких даних про особливо важливому культурному впливі на пізніший населення нагір'я з боку саме Хайаса більш, ніж Ісуви, Алзи, Уруатри або Кумм. Про культуру Хайаса ми, по суті, знаємо дуже мало, крім її шлюбних звичаїв і імен божеств, від яких не залишилося ніяких спогадів у вірменській традиції