До наших днів збереглося 239 приватних листів, 15 офіційних та 4 колективних листи, підписані Тарасом Шевченком. Це листи майже 22-річного періоду: від 15 листопада 1839 року (дата найранішого відомого листа, адресованого братові М. Шевченку) до 24 лютого 1861 року (дата буквально передсмертного листа І. Мокрицькому).[1]
Зі слів самого Тараса Шевченка, відомо що він любив листуватися, а в період заслання це було однією з найбільших потреб, засобом не тільки самовираження, але й зв'язку із зовнішнім світом. За словами літературознавця Ієремії Айзенштока, незвичайна комунікабельність поета та закладений у ньому величезний інтерес до людей і здатність швидко сходитись з ними, робили його листування особливо цікавим і цінним не тільки для історика літератури, але й для звичайного читача. Залишилися свідчення про надзвичайну пунктуальність Шевченка у веденні листування. Слова героя повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі»: «Я маю благородну звичку відповідати зразу ж на отриманий лист» — повною мірою стосуються й самого автора. Отримавши послання, як це згадувала дружина коменданта Новопетровського укріплення, Агата Ускова, Шевченко «буквально увесь мінявся, очі спалахували вогнем».[2] Поет листувався з родичами, друзями, товаришами по засланню; українськими, російськими та польськими письменниками і вченими, художниками та акторами. На сьогодні автографи листів Шевченка зберігаються в Інституті літератури у Києві, який носить його ім'я.[3]