Летюче віконце — перша поетична збірка Василя Голобородька, видана в 1970-му році в Парижі видавництвом Смолоскип.

Летюче віконце
Автор Василь Голобородько
Мова українська мова
Опубліковано 1970

let Цей твір потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу

У 2005-му році у серії Бібліотека шевченківського комітету вийшла збірка вибраних творів Голобородька з ідентичною назвою.

Контекст написанняРедагувати

Василь Голобородько дебютує в 1964-му році, вступивши на перший курс Київського університету. Після вечора обговорення молодих поетів замітка про нього з'явилася на шпальтах «Літературної України»[1]. Пізніше у цьому ж виданні було надруковано добірку його віршів, зі схвальними відгуками від Андрія Малишка та Дмитра Павличка[1]. Цього ж року Голобородькові вірші опубліковано у журналі «Дніпро».

Наступного року, у зв'язку з виключенням з університету та початком переслідувань поета, його збірку, що мала вийти у видавництві «Молодь» і називатися «Летюче віконце»[2], не допускають до друку. Не зважаючи на численні позитивні відгуки на доробок поета, йому починають закидати "песимізм"[1].

У зв'язку з повторним виключенням вже з Донецького університету та фактичною забороною друкуватися, Василя Голобородька "витісняють" з літературного процесу. Його вірші поширюються виключно у самвидаві аж до 1988-го року[3].

ЗмістРедагувати

Як зазначає Петро Голубенко, у виданні 1970-го року під назвою «Летюче віконце» опубліковано 4 "самвидавні" збірки поета: «Летюче віконце» (41 вірш), «Пастух квітів» (51 вірш), «Від криниці до криниці» (64 вірші), «Ікар на метеликових крильцях» (47 віршів)[1].

РецепціяРедагувати

Ще в час першої публікації віршів Голобородька на них відгукнувся рецензією Іван Дзюба. У своїй статті «У дивосвіті української хати»[4] він називає стосунки поета зі словом «особливими»:

  Василь Голобородько не шукає спеціальної поетичної мови, в ма­нері мовлення, ритмі, синтаксисі, словнику — він дуже побутовий і «про­заїчний», вірніше — «речитативний», хоч розквітаючі бутони його степових слів-квітів сплітаються часом у хи­мерні гірлянди. І ця речитативність відповідає й епічності, монумен­тальності його поетичного малювання, і його зосередженості на бу­денній предметності життя. Але «дитинна» поетична одухотвореність В. Голобородька легко й невимушено «палить кордони недозволеного», якщо вжити його вираз, — і предметно-стале стає плинно-фантас­тичним, а емоційно «нульовий» переказовий речитатив переливається в напругу мінливих ритмів, парадоксальних асоціацій та метафор[5].  

Богдан Бойчук у своїй рецензії на збірку відзначає "двоповерховість" поетичного світу Голобородька. На його думку, на першому поверсі розташовано "публіцистичні" вірші, до яких він ставиться скептично. Натомість на другому поверсі знаходиться "справжня" поезія.

Погодшуючись із попередніми характеристиками поетової творчости, яка бере свій початок у «старих українських звичаях і демонології», «народній пісенности дум», підкресленій сновидності й дитинній казковості. Втім, на думку Бойчука, ці елементи є цінними не самі по собі: лише завдяки таланту поета вони, «проходячи крізь призму творчої індивідуальности», набирають «нових форм, нового значення і нового кута бачення»[6].

Бойчук знаходить у творчости поета своєрійдний, «суто український сюрреалізм», який базується на «сновидінні минулого» та народних вірувань. Рецензент порівнює відношення Голобородька до народної поезії з ставленням Пікассо до іспанської народної творчости.

Також, він відзначає інтимність поета у ставленні до природи[7]. На думку Бойчука, Голобородько «переносить (…) людські властивості (…) на речі й природу, щоб таким чином показати людську долю та приреченість», і цей прийом йому вдається завдяки вже згаданій дитячій наївності, яка «є, мабуть, (…) найкоротшою дорогою до правди»[6].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Петро Голубенко. Поезія Василя Голоборотька // Летюче віконце. — с. 5‒11
  2. «У дивосвіті української хати» // Іван Дзюба. З криниці літ. Том 1. — с. 458
  3. І. Дзюба. Течія перегачена, але не зупинена. // «Літературна Україна», 1988, № 48. [1]
  4. Дніпро, 1965, №4. Передрук: Іван Дзюба. З криниці літ. Том 1. — с. 458‒474. Ця стаття також стала передмовою до збірки вибраних творів Голобородька «Летюче віконце» (2004) [2]
  5. Там само, с. 464
  6. а б Б. Бойчук. «Летяче віконце» Василя Голобородька. // Сучасність, 1971, №6 (126). — с. 32‒37.
  7. «Голоборотьків космос — це кладка, будинок, пташка, трава дерево, яблуко, людина. І всі вони живі, всі однаково одухотворені». — Там само, с. 34

ДжерелаРедагувати

  • Богдан Бойчук. «Летюче віконце» Василя Голобородька // Сучасність, 1971, №6 (126). — с. 32‒37.
  • Петро Голубенко. Поезія Василя Голоборотька // Летюче віконце. — с. 5‒11.
  • Іван Дзюба. «У дивосвіті української хати» // З криниці літ. Том 1. — с. 458‒474.

ПосиланняРедагувати