Королівство Орунгу
Королівство Орунгу (порт. Reino da Orungu, фр. Royaume d'Orungu) — невелика доколоніальна держава на території сучасного Габону в Центральній Африці, що існувала у період з 1700 до 1927 року. Завдяки своєму контролю над работоргівлею в XVIII і XIX століттях вона змогла стати найпотужнішим торговим центром на території Габону в той період.
Витоки
ред.Королівство Орунгу отримало свою назву на честь однойменного народу невідомого походження, що розмовляв мовою м'єне[en]. Більшість вчених вважають, що вони мігрували в дельту річки Огове на початку XVII століття з півдня африканського континенту[1] Це додатково підтверджується тим фактом, що орунгу, здавалося, зазнали сильного впливу Королівства Лоанго або принаймні його торговців БаВілі[2]. Під час цього періоду міграції орунгу витіснили інший м'єнемовний народ, мпонгве[en], до естуарію Габону[en], намагаючись домінувати в торгівлі з європейцями. План був успішним, й на мисі Лопес виникло процвітаюче королівство[1].
Уряд
ред.Королівство Орунгу складалося з близько 20 кланів. Один з цих кланів утримував лінію спадкоємства короля, тоді як інші здійснювали контроль над морською торгівлею[1].
Королівство було унікальним у регіоні, де основною політичною одиницею зазвичай був клан, який керував селом чи декількома селами, де проживав, колективно. Орунгу відкинули традиційний урядовий звичай, обравши собі великого вождя/короля, який, за їхньою традицією, походить від легендарної особи під назвою Мані Понго[3]. Титули політичних посад у королівстві, як і кланова ієрархія, були запозичені з королівства Лоанго. Королівський титул Агамвінбоні, схоже, походить від самих орунгу і не запозичений від префікса «мані», який додається до таких королівств, як Лоанго та Конго .
Економіка
ред.Королівство Орунгу розвинуло торгівельну культуру завдяки своєму положенню на узбережжі. У XVII столітті голландці домінували в прибережній торгівлі, а слонова кістка[en] була основним експортним товаром[4]. Орунгу були представниками металообробної та судобудівної культури, що дозволило їм домінувати в річковій торгівлі. Морська торгівля була поділена між некоролівськими кланами і включала торгівлю слоновою кісткою, бджолиним воском, фарбувальним деревом (дерево, що використовувалося для виготовлення барвників), копалом і чорним деревом[1]. До початку XIX століття крихітне, але багате королівство змогло імпортувати рабів, яких зазвичай брали в полон або викрадали з віддалених регіонів континенту[5].
Рабство
ред.Узбережжя Габону, як і узбережжя Камеруну, відігравало лише незначну роль у трансатлантичній работоргівлі порівняно з дельтою Нігеру, узбережжям Лоанго чи Анголи. Експорт рабів став значним лише після 1770 року[4]. Спочатку королівство було радше покупцем, ніж продавцем рабів, яких вони купували за слонову кістку. Крім імпорту рабів, королівство Орунгу також імпортувало залізо[4]. До 1760-х років орунгу торгували рабами, за допомогою яких агамвінбоні змогли розбагатіти через податки на річках Назарет і Сан-Мексіас[1]. І все ж торгівля на території Орунгу тьмяніла в порівнянні з південним сусідом. У 1788 році мис Лопес і естуарій Габону[en] експортували близько 5000 рабів на рік на противагу 13 500 рабів з узбережжя Лоанго[6]. На початку XIX століття лагуна Фернан Фаз[en] на південь від мису Лопес постачала велику кількість рабів у Королівство Орунгу[7]. До середини XIX століття більшість багаточисельних прибережних племен, таких як мпонгве[en], не продавали у рабство людей зі свого племені, натомість здійснюючи набіги на більш слабкі сусідні племена. Однак орунгу часто продавали боржників, чаклунів, перелюбників і шахраїв зі свого народу португальським работорговцям[8]. У 1853 році монархія Орунгу під керівництвом вождя Омбанго-Рогомбе погодилася відмовитися від работоргівлі; старі рабські баракуни (або бараки) поблизу сучасного Лібревіля, вже були передані американським місіонерам. Вони створили школу та церковну громаду, яку назвали Барака. Верховний вождь просто переніс работоргівлю вгору за течією і спробував продовжити торгівлю людьми таємно[1]. До 1870-х років нелегальні работорговці відправляли людей із інших районів річки до португальських покупців на узбережжі Тихого океану[4].
Культура
ред.Незважаючи на репутацію затятих работорговців у регіоні, деякі відвідувачі королівства залишили схвальні відгуки про регіон та його людей. Джон Ньютон відвідав цю територію в 1743 році і зазначив, що вони здавалися «найбільш гуманними і моральними людьми, яких я коли-небудь зустрічав в Африці; й вони були людьми, які найменше спілкувалися з Європою того часу»[4]. З часом орунгу перейняли європейський одяг і звичаї[4], однак продовжували твердо дотримуватися своїх традиційних вірувань і вороже ставилися до європейських місіонерів; християнська місія у Бараці була дипломатичним маневром у рамках їхніх переговорів із силами, що борються з рабством. Як наслідок, мало хто з орунгу отримував принаймні середню освіту, що обмежувало їхній вплив на колоніальну адміністрацію чи постколоніальну політику Габону. Сьогодні плем'я колишніх работорговців є однією з невеликих етнічних груп Габону, яка налічує близько 10 000 осіб[1].
Падіння
ред.Падіння Королівства Орунгу було безпосередньо пов'язане з придушенням работоргівлі в Європі. Казна королівства стала залежною від «рабських» грошей, що почало дестабілізаційні процеси всередині держави. Це призвело до розпаду королівства, і в 1873 році вождь Нтченгуе підписав угоду про надання французам керівних посад на території Орунгу[1]. У 1927 році французи колонізували залишки королівства.
Див. також
ред.Примітки
ред.Джерела
ред.- Гейтс, Генрі Луїс; Аппіа, Кваме Ентоні (1999). Africana: The Encyclopedia of the African and African American Experience [Африкана: Енциклопедія африканського та афроамериканського досвіду] (англ.). Нью-Йорк: Basic Civitas Books. с. 2095. ISBN 0-465-00071-1.
- Грей, Крістофер (2002). Colonial Rule and Crisis in Equatorial Africa: Southern Gabon. 1850-1940 [Колоніальне правління та криза в Екваторіальній Африці: Південний Габон. 1850-1940] (англ.). Рочестер, штат Нью-Йорк: University of Rochester Press. с. 304. ISBN 1-58046-048-8.
- Ісічей, Елізабет (1997). A history of African Societies to 1870 [Історія африканських суспільств до 1870 року] (англ.). Кембридж: Cambridge University Press. с. 590. ISBN 0-521-45599-5.
- Меєр, Лайсл (1992). The Farther Frontier: Six Case Studies of Americans and Africa, 1848-1936 [Дальній кордон: шість прикладів американців і Африки, 1848-1936] (англ.). Торонто: Susquehanna University Press. с. 267. ISBN 0-945636-19-9.
- Єйтс, Дуглас (1996). The Renter State in Africa: Oil Rent Dependency and Neocolonialsm in the Republic of Gabon [Держава-орендар в Африці: залежність від нафтової ренти та неоколоніалізм у Республіці Габон] (англ.). Трентон, штат Нью-Джерсі: Africa World Press. с. 249. ISBN 0-86543-521-9.