Користувач:Soboleva Natalia/Чернетка

Воловик, Лариса Фалєєвна

Матеріал для Вікіпедії — вільної енциклопедії

Лариса Воловик (укр.) Лариса Воловик

Повне ім'я: Воловик Лариса Фалєєвна

Дата народження: 01 січня 1939

Місце народження: м. Кролевець, Сумська область, Українська РСР, СРСР

Померла: 14 липня 2023

Місце захоронення: Герцлія, Ізраїль

Країна: СРСР, Україна

Діяльність: музейна фахівчиня, громадська діячка, журналістка

Нагороди та премії: Почесна грамота Верховної Ради України, Подяки Прем'єр-міністра України

Почесне звання: Заслужений працівник культури України

Веб-сайт: holocaustmuseum.kharkov.ua

Лариса Воловик (нар. 01 січня 1939, Кролевець, Сумська область, Україна — 14 липня 2023, Герцлія, Ізраїль) — українська єврейська громадська діячка, музейна фахівчиня, засновниця та керівниця першого в Україні Музею Голокосту, журналістка, незмінна головна редакторка газети «Дайджест-Є».

Зміст

1. Біографія.

2. Харківський музей Голокосту.

3. Програма «Праведники народів світу».

4. Газета «Дайджест-Є».

5. Політичні погляди.

6. Особисте життя.

7. Премії та нагороди.

Біографія

Лариса Воловик народилася 01 січня 1939 року в місті Кролевець Сумської області Української РСР в єврейській родині. Батько — Воловик Фаля Айзикович (1906—1954), мати — Сіма Юхимівна Воловик (Брагінська) (1905—1996).

З початком Другої світової війни в Україні, коли нацистські окупанти почали переслідувати та винищувати євреїв, родина Воловиків, рятуючись втечею, виїхала до міста Семипалатинськ, (Казахстан). «Мої дідусь і бабуся по материнській лінії, які залишилися в Кролевці, були розстріляні нацистами. Повернулася з сім'єю з евакуації в 1946 році в місто Артемівськ (нині Бахмут), навчалася в середній школі, яку закінчила зі срібною медаллю», напише Лариса у своїй автобіографії. Вона мала намір вступити до Харківського університету, але її попередили, що єврейка навряд чи зможе вступити до цього вищого навчального закладу. Вступила до Харківського електротехнічного технікума зв'язку, яке закінчила в 1959 році. У 1973 році, поєднуючи навчання і роботу, закінчила Харківський інститут радіоелектроніки, захистивши диплом за фахом «інженер електронної техніки».

Працювала в організаціях зв'язку з технічної експлуатації союзних і республіканських радіорелейних ліній. Під час перебудови в СРСР, брала активну участь у громадському русі за відродження єврейської духовності та культури, який був заборонений у роки радянського тоталітарного режиму. У 1991 році була обрана відповідальним секретарем Харківського обласного комітету «Дробицький Яр» — громадської організації, що займається увічненням пам'яті жертв нацистського геноциду в Харкові та Харківській області. У 1992 році вона створила програму «Праведники народів світу». У 1995 році буда зареєстрована газета «Дайджест-Є», котру Лариса Фалєєвна очолювала на посаді головного редактора понад чверть століття. Л. Ф. Воловик - Член Національної спілки журналістів України. У 1996 році вона заснувала перший в Україні музей Голокосту, який очолювала до кінця життя.

Харківський музей Голокосту

14 грудня 1996 року, після Церемонії пам'яті, присвяченій 55-м роковинам трагедії Дробицького Яру, до будівлі на вулиці Ярослави Мудрого, 28 (колишня вулиця Петровського), у місті Харкові, під'їхав переповнений автобус. Ініціаторка створення та засновниця Музею Голокосту, - Лариса Воловик , у невеликому приміщенні провела першу екскурсію. Не залишилось нікого байдужого після огляду експозицій музею, створених на основі документів і матеріалів, зібраних Ларисою Фалєєвною протягом 6 років. Серед присутніх на цій екскурсії були і діти загиблих у харківському гетто та Дробицькому Яру, були і колишні в'язні гетто, яким вдалося вижити, і ті рятівники, завдяки котрим їм вдалося вижити. Це була розповідь вʼязнів гетто, розповідь про них, про їхню долю. Вперше про в'язнів таборів заговорили на повний голос, адже це був їхній музей.

А згодом, протягом багатьох років, учасники Церемонії памʼяті залишалися вірними друзями музею Голокосту, помічниками. Ми завжди знали, що тут, на Ярослава Мудрого, їм раді, і що це їхній дім.

Історія музею перевалила за чверть століття. За ці роки Харківський музей Голокосту, який створювався не «завдяки», а «всупереч» розвивався: збільшилася площа виставкових залів і кількість експонатів. Музей вийшов на більш високий рівень. В даний час це науково-освітній центр не тільки про Голокост, а й про історію євреїв з власною бібліотекою, фільмо- і відеотекою, архівом.

У музеї постійно проводилися виставки. У 2011 році Л. Воловик підготувала унікальну виставку - «Не підлягає забуттю» робіт київського художника Зіновія Толкачова (1903-1977). На бланках концтаборів були зроблені малюнки в той час, коли разом з Червоною армією в 1944-1945 роках, він потрапив до концтаборів Майданек і Освенцим.

Протягом останніх двох років музей під керівництвом Л. Воловика організовував освітні виставки. Наприклад, «Вони зустрілися в Харківському музеї Голокосту», який присвячений великому українському поету Тарасу Шевченку та єврейському письменнику Шолом-Алейхему. Виставка «Вони ніколи не стануть дорослими» присвячена дітям, які загинули в полум'ї Голокосту.

З відгуків у книзі відвідувачів: «Я захоплююся, як вдалося створити таку переконливу виставку різних матеріалів про Голокост у таких обмежених умовах. По суті, в просторових рамках однієї кімнати Лариса Воловик втиснула всю основну інформацію про весь трагічний період європейської та єврейської історії. В Ізраїлі, Вашингтоні та інших країнах така ж мета досягається у виставках величезних музеїв і меморіалів. Принаймні тим, хто не знає, як християнський світ, використовуючи війну як привід, розправився з третиною нашого народу, буде добре почати з цього музею».

Співробітник Зали імен Меморіалу Голокосту та героїзму європейського єврейства в Ізраїлі Іцхак Мошкович

Харківський музей Голокосту відомий не тільки в Україні, а й у ближньому і далекому зарубіжжі. Він входить в усі довідники, які відвідують іноземні гості і є базою для вивчення Голокосту студентами і школярами.

Офіційна назва – «Громадська організація «Харківський музей Голокосту», до складу якої входять:

• перший в Україні музей Голокосту, який працює з 1996 року;

• Науково-навчальний центр;

• Галерея Амі (Мої люди)

• газета «Дайджест-Є» (виходить раз на місяць з грудня 1995 року).

Програма «Праведники народів світу»

У 1992 році Лариса Воловик заснувала програму «Праведники народів світу», яку очолювала 30 років. Метою програми є пошук людей різних національностей, які під час Другої світової війни допомогли євреям уникнути нацистських переслідувань, врятували їх від смерті, ризикуючи власним життям та життям своїх сімей. Програма сприяла оформленню документів для рятівників євреїв, які були відправлені до Єрусалиму, до Меморіального комплексу Голокосту «Яд Вашем». За результатами представлення документів, складених особисто Л. Воловиком, 88 харків'янам та мешканцям інших міст України було присвоєно почесне звання «Праведник народів світу», а потім вони отримали фінансову допомогу від Фонду «Праведники народів світу». За цю діяльність Л. Воловик отримала Лист подяки від Посла Держави Ізраїль в Україні пані Анни Азарі.

У Харківському музеї Голокосту створено спеціальний розділ «Праведники народів світу», який користується підвищеною увагою відвідувачів. Екскурсія музеєм традиційно завершується оглядом та інформацією про представлені світлини з рятувальниками та врятованими людьми.

Газета "Дайджест-Є"

Видається з грудня 1995 року. У своїй прощальній промові про Ларису Воловик професор Ілля Альтман зазначив, що кожен номер щомісячної газети «Дайджест-Є» відкривався відомим віршем Юрія Левітанського

Кожен вибирає для себе сам

Жінку, релігію, дорога,

Служити дияволу або пророку

Кожен вибирає для себе сам.

Незмінним редактором цього унікального видання була чудова жінка, директорка Харківського музею Голокосту Лариса Фалєєвна Воловик. У бібліотеці Центру Голокосту і в моєму ноутбуці рівно 270 випусків «Дайджест-Є». "Є", тому що "єврейський", - пояснила мені Лариса в одному зі своїх листів. Багато заміток і статей цього видання — реальних хронік подій Голокосту в Харкові, Україні та світі — написала сама Лариса.

Одна з них присвячена маловідомим сторінкам історії «Списку Шиндлера». Деякі матеріали, наприклад, інтерв'ю з професором Бар-Іланського університету Анною Гейфман про схожість трагедії бесланських заручників і в'язнів Аушвіца, були передруковані в бюлетені Голокосту. З «Дайджест-Є» я дізнався дивовижну історію порятунку євреїв Албанії. Особливо близька ця тема Ларисі. Адже саме завдяки її зусиллям 88 (!) мешканців Харкова та інших міст України – серед них представники трьох вірменських родин, які знайшли притулок від геноциду; двоє китайців, які врятували дітей-напівкровок; українці, росіяни, татари отримували титул «Праведник народів світу».

Лариса завжди здавалася мені напрочуд доброзичливою, ніжною, неконфліктною людиною. Але у неї була своя позиція, нехай і в чомусь вона відрізнялася від нашої, але яку вона була готова обговорювати.

Останній випуск «Дайджесту-Є» був надісланий на мою електронну адресу 4 лютого 2022 року. Я розумію, чому наше листування обірвалося. У березні осколки від вибуху ракети сильно пошкодили 6-метровий монумент «Дерево життя» (часто згадується як Менора), встановлений за 800 метрів від місця розстрілу понад 15 000 в'язнів гетто у Дробицькому Яру. Здається, тепер я розумію, чому епіграфом «Дайджесту-Є», який став девізом не тільки цього видання, а й життя Лариси, а можливо, і її Заповіту, були два рядки Ю. Левітанського: «Служити дияволу чи служити пророку – кожен вибирає сам».

Політичні погляди

Політичні погляди Воловика всі ці роки були проукраїнськими. Вони ніколи не змінювалися при новій владі, новій обласній чи міській владі. Вона засудила діяльність тих українських політиків, які у важкий для нашої країни час замість того, щоб допомогти вирішити проблеми, що накопичилися в Україні, свідомо погіршують ситуацію в країні.

Багато молоді зібралося на історико-практичну конференцію (15.12.2016), присвячену пам'яті про трагічні події у Дробицькому Яру та звірств нацистів проти мирного населення Харківської області. Лише Лариса Воловик у своєму виступі говорила про країну Росію, яка зробила великий внесок у перемогу над фашистською Німеччиною, а нині перетворилася на фашистську державу, здійснюючи агресію проти України та захоплюючи частину її територій.

Л. Воловик рішуче засудила російське вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Вона вірила в перемогу України, була категорично проти припинення бойових дій на умовах Росії, не вірила обіцянкам російського керівництва, наводячи численні історичні приклади обману, вчиненого правителями російських держав.

Особисте життя

Перший шлюб з Михайлом Гавриловичем Столбою з 1961 по 1971 рік.

Другий шлюб з Леонідом Петровичем Леонідовим з 1980 року і до кінця життя.

Дочка Юлана (1962 р.н.), онучки: Соня (1986 р.н.), Віра (1989 р.н.), правнучка Сара (2011 р.н.).

Премії та нагороди

● Заслужений працівник культури України (2004);

● Почесна грамота Верховної Ради України (2019);

● Подяка Прем'єр-міністра України (двічі у 2019 році);

● Почесна грамота Міністерства культури України (2018 р.);

● Знак пошани Харківської обласної ради «Слобожанська слава» (2019 р.);

● Почесна грамота Харківської обласної державної адміністрації (двічі – у 2009 та 2019 роках);

● Почесна грамота Харківської обласної ради (2016 р.);

● Лауреат премії Харківської міської ради (2010);

● Почесна грамота Харківської міської ради (двічі у 2011 та 2016 роках);

● Занесений до Книги рекордів України (2019);

● Орден Всеукраїнського єврейського конгресу – перша жінка в Україні, нагороджена орденом у 2004 році;

● Відзнака «Об'єднаної Країни» – за збереження історії.

Виступ Л. Воловик на черговій конференції

Лариса Воловик з чоловіком Леонідом Леонідовим, Кесарія, Ізраїль, 2023 рік

Пам'ятник на могилі Л. Воловик на міському кладовищі Герцлія (Ізраїль)