Користувач:OlegB/Думанський Ілля

Ілля́ Дума́нський (1789 — після 1866) — подільський православний священик XIX століття (отець Ілія). Його життя та життя його родини описано в сімейній хроніці в чотирьох частинах «Прадід Ілія», яку його правнучка Ольги Приходько опублікувала упродовж 19661968 років на сторінках україномовної газети «Свобода», що видається в США.

Біографія

ред.

Ілля Думанський народився 1789 року [1]. Походив із старого попівського роду. Як зазначила Ольга Приходько, був він не з Поділля, а «прийшов з Бессарабії, як тоді казали, з Молдавії, очевидно, був нащадком вільних козаків із Лиману, бо вдача у нього була далеко не попівська». Правнучка так описує свого прадіда зі слів його доньки Єфросини: «Здоровий, кремезної постави, буйної, деспотичної, свавільної вдачі, яка не зносила й тіні спротиву ні серед власної родини, ні від парафіян, ні, тим більше, від численної челяді, що справляла велике господарство. Перед цією грізною людиною тремтіли всі в домі. Єдина прабабуся Ірина, дружина прадіда Ілії, лагідна і тиха, надзвичайно тактовна, вміла не тільки гамувати, але навіть непомітно керувати цією несамовитою вдачею. У родині було багато дітей: чотири хлопці та сім дівчат» [2].

У 1828—1861 роках, упродовж 33 років, був настоятелем храму в селі Савинці Кам'янецького повіту Подільської губернії (нині Ярмолинецького району Хмельницької області[3].

1866 року Іллі Думанському призначено пенсію у розмірі 70 рублів — як священику, що прослужив бездоганно 35 або більше років [4].

Примітки

ред.
  1. Приходько Ольга. Прадід Ілія // Свобода. — 1968. — № 107. — 7 червня. — С. 2.
  2. Приходько Ольга. Прадід Ілія // Свобода. — 1966. — № 45. — 10 березня. — С. 2.
  3. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд. — Каменец-Подольский, 1895. — С. 504.
  4. Список священникам Подольской епархии, прослужившим безпорочно 35 и более лет и вдовам таковых священников, удостоенных пенсии // Подольские епархиальные ведомости. — 1866. — № 21. — 1 ноября. — Официальная часть. — С. 262.