Користувач:Nikyska 13/Чернетка

Мовні особливості пастирських послань і морально-пасторальних праць митрополита Андрея Шептицького.

Пастирські послання і морально-пасторальні праці Митрополита – це цікава й багата церковна література, аналіз якої дасть нам змогу глибше зрозуміти особливості використання української мови освіченою верствою на західноукраїнських землях, а також показати як окремі постаті за допомогою слова спричинилися до розвитку й утвердження статусу української мови в Східній Галичині на початку ХХ ст.

Писання  Андрея Шептицького  вражають  безпосередністю   вислову,  простотою   і   щирістю.  Іван Франко назвав стиль писань Галицького Владики ''великим новаторством'' і зазначав: ''Митрополит Андрій іще в однім пункті явився новатором. Він не промовляє так, як його попередники, звисока, авторитетно, напушеним і ніби маєстатичним тоном, не ходить на ходільницях і не ''возвіщає'', а  говорить попросту як рівний до рівних. Як чоловік до людей, радить, упоминає, іноді й полає, не лякаючись ужити енергійного слова, де річ того вимагає. Він любить ілюструвати свою промову прикладами з життя, фактами з власної обсервації, і се все дає його посланням те ''живе дихання'', без якого всяка моралізація завсіди лишається мертвою''

Т. Біленко стверджує: ''Мова церкви, релігійно-культової практики не ізольована від цілісного контексту народного життя, її не можна вилучити з нього'' , а тому в творах Митрополита знаходимо релігійну лексику, яка є характерним елементом мови та стилю Андрея Шептицького, а також говіркові елементи, архаїзми і запозичення, що входять до складу загальновживаної лексики. Митрополит, звертаючи своє слово до вірних єпархії (українців, поляків та ін.), промовляє до них їх рідною мовою, оскільки ''глибока християнська наука найлегше пізнається тільки у національному рівномовнім переломленні, тому і Христос, розставшись із своїми учнями, поспішав післати їм Духа Святого, що найперше навчив їх рідних мов тих народів, де мали проповідувати''.

Андрей Шептицький говорив як свій до своїх, він розумів той глибокий та нерозривний зв'язок між мовою і вірою, оскільки був переконаний, що через мову Боже слово найкраще і найшвидше доходить до душі народу. Саме тому в пастирських посланнях Митрополита ми знаходимо мовні особливості, притаманні українській мові Галичини початку ХХ ст. Окреслимо окремі з них:

•  активне використання полонізмів, які були однією з істотних ознак галицького варіанта української мови: жадна, закрысъ, марность, надъужитє, небезпеченьство, отпустъ, попертє, позволенє, потрафити, толєранція, послушенство, розказъ, сегорôчный, цΟха, поверхово, становиско, зложена, забракне, толєраційный, згоршенє й інші. Вживання значного масиву лексики власне польського походження або іншомовної лексики, запозиченої за посередництва польської мови, у пастирських посланнях Андрея Шептицького не було випадковим, оскільки в рідному домі Митрополита розмовляли польською, німецькою і французькою мовами, він закінчив польську гімназію.

•  росіянізмів: великолепный, внΟшнû, востокъ, восточный, западъ, западный, защита, именно, клевета, клятва, неодолимый, неустрашимо, писатели, пламенный, посΟтити, сколько, условΟє, верствы, вΟрныхъ, лΟкарство, лΟчити й ін.;

•  церковнослов’янізмів: блудъ, благодать, благословеніє, благославити, власть, глаголы, глядΟти, днесь, премного, сотворенный, совершенство та інші.

•  Отож, росіянізми та церковнослов’янізми – це ті лексичні елементи, які часто використовувалися  у мові галицької інтелігенції як відгомін культурних впливів на Галичину першої половини ХІХ ст. російської культури. Використання цих лексичних одиниць вносить додаткове стилістичне забарвлення у мову текстів послань Андрея Шептицького, а саме: додають їм піднесеності.

•  латинізмів: вікарій, візитація, деканъ, деканальный, кардиналъ, офіціалъ, папа, папскый, протестантъ, едиктъ, цензура, паломництво, колегія, провінція, юрисдикція й ін.;

•  галицьких говіркових лексем: газдôвство, доперла, єю, завізвати, здоровлє, застати, кормъ, лично, него, оденъ, отвертый, безхосенне, хибна, оперта, помочи й ін.

Оскільки пастирські послання Андрея Шептицького – це, передусім, тексти релігійного змісту, то очевидним є й той факт, що у цих творах священика чимало місця займатиме релігійна лексика (імена святих, пророків, назви осіб, які виконують різні функції у церкві, назви церковних предметів, назви свят, обрядів, назви місць перебування людей у нематеріальному світі, духовні стани людини, богословська термінологія, назви релігійних об’єктів та церковних організацій (а це також, здебільшого, запозичення з латинської і грецької мов), як-от: Авраамъ, Ангель, Отецъ, Бог/Богъ, Господъ, Іисусъ Христосъ, Спаситель, Богородиця, ДΟва Марія, Яковъ, проповΟдникъ, Новый ЗавΟтъ, Йорданъ, Провôдна недΟля, вΟра, вΟрный, грΟшникъ, недовΟрокъ, рабъ, агнець, жертвенникъ, престолъ, свΟчка, сповΟдальниця, вΟчность, провидΟніє, дΟянія апостольскΟ, обΟтъ, грΟхъ, гнΟвъ, заздрôсть, побôжность, святôсть, проповΟдъ, сповΟдь, священодΟйствіє та чимало інших.

У пастирських посланнях Андрея Шептицького знайшли своє відображення явища, що були характерними для тогочасної української мови в Галичині. З цього приводу Іван Франко писав: ''Митрополит Андрій Шептицький від самого свого вступлення на єпископство почав призвичаювати нас до іншого тону, інших форм, іншого характеру, який панує в його посланіях. Почати з того, що замість запліснілої псевдоцерковщини, якою промовляли його попередники, тобто дивоглядної мішанини церковнослов’янської лексики з новочасною морфологією, він пише свої листи чистою галицько- руською народною мовою''

Андрей Шептицький писав такою мовою, якою в Галичині в той час говорили. Митрополит уживає:

·           букву ї не тільки для позначення йотованої /і/, а й для позначення /і/ після м’яких приголосних /д/, /т/, /з/, /ц/, /с/, /л/, /н/, тому після твердих звуків писалася літера і, а після м’яких – ї: їхав // дїло, інтелїґенціи;

·           ъ у кінці слів: потребъ, духомъ, миръ, неписьменныхъ, впливомъ, важныхъ, впливъ;

·           для передавання українського звука /и/ використовує дві букви и, ы: высше, важныхъ, близше, христіяньскои, доктрина, особистый, впливъ;

·           звук /і/ позначав як û та і (û передає /і/, що походить з інших звуків): всΟ побребы индивидуальноû и суспôльнû людей, оживленû, сесû, котрû, такû, ''тû, що пôдъ нею стоять'', теоритичнû и практичнû, соціяльный, катеґоріи;

·           згідно з офіційною граматикою вживає е замість є на початку слова та після голосних: епархій, хоча водночас використовує літеру є: єму, єи дає;

·           вживає літеру ґ на місці латинського g: ґрупы, катеґоріи, интеліґенціи, делєґатъ, орґанизує;

·           замість прийменника у/в вживає въ: ''Въ листΟ пастырскôмъ…'', ''вΟру въ науку І. Христа, чоловΟкъ опирає ся'', въ кôнци;

·           активно використовує конструкції з прийменником зъ: зъ другои же стороны; зъ само себе розумΟє ся;

·           замість букви е вживає Ο: рΟшивъ, зовсΟмъ, въ народΟ, вΟру, цΟлымъ;

·           Ο вживає для передавання українського /і/ → /Ο/: всΟ, свΟдоцтво, вΟдомôсть, въ науцΟ;

·           и використовує для передавання української літери ї: Христовои;

·           и вживає на початку слів на місці сучасного і: иншои/иншимъ/иншому, индивидуальностію;

·           ô передає /і/ з етимологічного /о/: вôдступити, вôдъ, нашôмъ, суспôльности, людскôй, пôдъ, будучнôсть, однôмъ, въ кôнци, интересôвъ, самостôйна, шкôдливе;

·           використовує займенники єи/єΟ/Οй на місці сучасного її/їй: ''що єи не узнають и слухати не хотять'', ''всΟхъ єи силъ'', ''лишъ переконаный єΟ приминає, лишъ переконаный єΟ держить ся'', ''що Οй належить ся за силу, котру дає'';

·           знання іноземних мов, а також західноєвропейських і російської літератур сприяло використанню у текстах нетранслітерованих (таких, що зберігають притаманний мові-джерелу графічний вигляд) чужомовних елементів різного типу і об’єму. Необхідність їх використання пов’язана як із безеквівалентністю в окремих лексичних сферах, так і стилістичними особливостями створюваних текстів. Оскільки введення нетранслітерованих конструкцій у текст, як правило, зумовлене поважними причинами, то такі елементи є семантично і стилістично вагомими, а у більшості випадків – текстотворчими. Наявність таких конструкцій у тексті, зауважують М. Карпенко й Є. Меймескул, ніколи не буває випадковою, навіть коли їх небагато. Своєрідність індивідуального стилю визначається їх строгим дозуванням, особливим співвідношенням із основним, ''нейтральним'' текстом, його лексичною системою. Наприклад: Perpetuum mobile – 'вічний двигун'.

·           цитування                ''Біблії''     (часто церковнослов’янською мовою) – це також особлива композиційна риса текстів Андрея Шептицького, наприклад: Власть ту вóддавъ въ руки церкви, котру установив – а котрои ''вратá адова нєе одолΟютъ'' котрои не переможуть силы противнû''.

Отож, у творах Андрея Шептицького знаходимо чимало граматичних особливостей галицької мови. Можна сказати, що пастирські послання, морально-пасторальні й інші праці Митрополита віддзеркалюють тогочасну мовну ситуацію, що склалася в Галичині. Г. Нуцковська зазначає: ''Шептицький писав так, як писали його сучасники – галицькі письменники та публіцисти, – й так само, як вони, повними пригорщами черпав галицьку літературну лексику'' . У посланнях ''зіставлення високого сакрального стилю з іншими стильовими різновидами (публіцистичним, епістолярним) вказує на те, що церковно-релігійний стиль пастирських послань не є замкненим. Оригінальність цього стилю полягає якраз у тому, що Митрополит Андрей майстерно й органічно поєднав не тільки різні шари лексики (загальновживану, церковнослов’янську, говіркову, архаїчну та іншомовну), але й інші мовні засоби, притаманні різним стильовим видам мови'' .

---

[1] Франко І. Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм. Уваги над Пастирським посланієм Митроп[олита] А. Шептицького ''О квестії соціальній'' / Іван Франко. – Твори : [y 50 т.]. – Т. 45. Філософські праці. – К. : Наукова думка, 1986. – С. 377–400.

[2] Біленко Т. І. Феномен слова в християнському культі України / Т. Біленко. – Дрогобич, 1993. – 96 с.

[3] Огієнко І. Мова – культура – церква / Іван Огієнко // Рідна мова. – 1936. – № 9. – 412 с.

[4] Карпенко М. А. На стыке культур : нетранслитерированные иноязычные элементы в идиостиле Н. В. Гоголя / М. А. Карпенко, Е. А. Меймескул // Мова і культура. – Киев, 2000. – Вип. 1, т. 4 : Мова і художня творчість.

– С. 220–228.

[5] Єдлінська У.Я. У струну гуцульської душі (з приводу Пастирського послання Митрополита Андрея Шептицького «До моїх любих гуцулів») / У.Я. Єдлінська // Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. – Л., 2000. – С. 67–75.

[6] Шептицький Андрей. Пастирські послання 1918 – 1939 рр. / Андрей Шептицький. – Т. 2. – Фундація

''АНДРЕЙ''. – Львів : Видавництво ''АРТОС'', 2009. – 1246 с.

[7] Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика : [учеб. пособие для пед. ин-тов] / В. Д. Бондалетов. – М. :

Просвещение, 1987. – 160 с.

---

---