Користувач:Nazarii OA/Чернетка

1. США та міжнародні договори щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Головними здобутками США у XXI столітті у справі нерозповсюдження ядерної зброї можна вважати підписання і виконання положень ряду договорів, за якими передбачалося поступове роззброєння держави. Зокрема, насамперед можна говорити про виконання умов Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1968 року, який до сьогодні абсолютно не втратив своєї актуальності. Договір є наріжним каменем режиму ядерного нерозповсюдження. Він відіграє позитивну роль у формуванні консенсусу щодо боротьби з розповсюдженням зброї масового знищення та активізації міжнародних зусиль, спрямованих на накладення санкцій на ті країни, які переслідують мету здобуття ядерної зброї, в обхід умов договору. США, будучи визнаною однією з 5 держав, котрі володіють ядерною зброєю, погодилася не передавати «ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої» та «ні в якій мірі не допомагати, не заохочувати і не спонукати будь-яку державу, що не володіє ядерною зброєю, до виробництва або придбання у будь-який інший спосіб ядерної зброї». Однак, підтримання договору про нерозповсюдження ядерної зброї та його трьох головних принципів не означало заборону ядерних випробувань і до 1992 року США цим активно користувалися. З іншого боку, договір, який забороняє ядерні випробування, було розроблено лише у 1996 році, а прийнято у 2000 році на конференції з перегляду Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. І хоча у США він досі не ратифікований, це не відміняє фактичного утримання держави від випробування ядерної зброї уже більш як 25 років. Згідно з положеннями нової Ядерної доктрини, Сполучені Штати не відновлять ядерні вибухові випробування, якщо це не буде необхідним для забезпечення безпеки та ефективності ядерного арсеналу США, і закликає всі держави, що володіють ядерною зброєю, оголосити чи підтримувати мораторій на ядерні випробування. Другий принцип Договору – роззброєння і США у цьому плані показує виключно позитивну тенденцію. Насамперед, варто згадати низку договорів з СРСР, за якими дві наддержави зобов’язувалися припинити нарощувати, а згодом – скоротити кількість ядерних бомб, взятих на озброєння. У період від 1972 року і до сьогодні було підписано 7 таких договорів, з яких два (СНП та СНВ-ІІІ) було введено у дію у 2003 та у 2011 році відповідно. Головною метою обох договорів було скорочення кількості ядерних боєзарядів, взятих на озброєння. За останнім договором, СНВ-ІІІ, кількість такого виду озброєння було скорочено до 1550 одиниць для обох країн. Третій принцип ДНЯЗ – мирне використання ядерної енергії. У цьому плані США, маючи за спиною досвід використання ядерної зброї під час Другої світової війни, з самого початку задали не надто позитивну тенденцію. І хоча на США досі висить клеймо єдиної держави, котра будь-коли застосовувала ядерну зброю у бойових діях, у XXI столітті ми можемо спостерігати виключно позитивні зрушення. Зокрема, варто згадати той факт, що доля США у ядерній енергетиці світу становить майже 30%, що робить державу безперечним лідером у справі мирного використання енергії атома. Тим не менше, можна судити про те, що жодна ядерна держава світу, включаючи США, не готова попрощатися з ядерною зброєю назавжди. Про це свідчить провал підписання Договору про заборону ядерної зброї 2017 року. Мотиви США, як і ряду інших держав «ядерного клубу» у цьому випадку більше, ніж зрозумілі. Насамперел, така позиція свідчить про неготовність ядерних держав попрощатися з дипломатичним козирем, навіть якщо вони і мають розуміння того, наскільки ризиковано погрожувати застосуванням ядерною зброєю. З іншого боку, неготовність США, рівноцінно як і неготовність інших ядерних держав позбавитися ядерної зброї апріорі створює загрозу справі нерозповсюдження, якщо не власне ядерної зброї, то технологій її виготовлення.

2. США та країни поза ДНЯЗ Окремим пунктом варто згадати відносини США з країнами, котрі ніколи не приєднувалися до ДНЯЗ (Індія, Пакистан, Ізраїль, Південний Судан), а також з однією, котра вийшла з договору – КНДР. Приміром, у випадку з Індією, США заключили ядерну угоду. Основою цієї угоди стала Спільна заява прем'єр-міністра Індії Манмохана Сінгха і президента США Джорджа Буша у який йшлося про те, що Індія погоджується розділити свої військові і цивільні ядерні об’єкти та помістити цивільні ядерні об'єкти під гарантії МАГАТЕ в обмін на згоду Сполучених Штатів розгорнути повномасштабну громадянську ядерну кооперацію з Індією. Згідно з цим документом Індія отримає можливість вести торгівлю ядерними матеріалами і технологіями, незважаючи на те, що вона не є учасником ДНЯЗ. Пакистан у 2005 році також намагався вибороти собі таку ж угоду, однак офіційний Вашингтон відмовив Ісламабаду, покликаючись на те, що угода з Індією – це виняток з правил. Однак Пакистан уклав подібну угоду з Китаєм, остаточно зникнувши з поля зору США у справі нерозповсюдження ядерної зброї. З іншого боку, ціль ядерної програми Пакистану полягає, насамперед, у захисті від Індії. Отож, уклавши угоду з Індією, США заодно і дали Пакистану надію на поступове усунення загрози з боку Індії. Так чи інакше, Індія і Пакистан, будучи державами, котрі неофіційно володіють ядерною зброєю, у XXI столітті випробувань ядерної зброї не проводили. Говорячи про ядерну програму Ірану, то роль США у врегулюванні суперечливих питань тут не можна назвати вирішальною, оскільки США лише входили у переговорну групу 5+1. Окрім того, до врегулювання конфлікту, США, наряду з державами ЄС та Радою безпеки ООН ввели санкції проти Ірану у зв’язку з її непрозорою політикою щодо ядерної зброї. Спільними зусиллями угоди було досягнуто, головною з умов якого стало надання МАГАТЕ доступу до ядерних об’єктів Ірану строком на 20 років з метою попередження використання державою своєї ядерної програми у воєнних цілях. Наприкінці XX століття США вдалося досягнути домовленості з КНДР щодо припинення ядерної програми. Тим не менше, співпраця у цьому напрямку не відбулася, здебільшого через пасивність США, а згодом і через відкриту конфронтацію. Не знайшовши у США надійного партнера, офіційний Пхеньян вирішує йти своїм шляхом. Справа у тому, що після приходу до влади Дж. Буша молодшого, Північна Корея була включена країну до списку країн-вигнанців. У цей період Пхеньян ще був готовий заморозити свою ядерну програму в обмін на преференції з боку США. Однак, своїми діями Північна Корея не тільки загнала себе у міжнародну ізоляцію, але й змусила США зайняти жорсткішу позицію щодо неї. Обравши тактику «великого кийка», Вашингтон остаточно втратив контроль над подіями на корейському півострові, а тому, у разі загострення ситуації, США доведеться вирішувати ситуацію «постфактум». Говорячи про вплив США на Ізраїль, то неможливо пригадати ані ядерної домовленості, ані будь-яких інших ініціатив з боку США з метою прояснення позиції Ізраїлю. З одного боку, незрозуміла іншим країнами позиція Ізраїлю щодо ядерної програми обґрунтовується об’єктивною необхідністю у захисті від мусульманських держав, особливо від Ірану. З іншого боку, розвиток ядерної програми та гіпотетичне володіння Ізраїлем ядерною зброєю підсилює напруженість у і без того напруженому регіоні Близького Сходу та посилює недовіру до Ізраїлю з боку його мусульманських сусідів. Чітко зрозуміло лиш одне, що у випадку з Ізраїлем, як і з КНДР, США не має впливу, однак Ізраїль не опиняється у вигнанні через традиційно позитивні відносини зі США, а також через співпрацю з МАГАТЕ. Щодо сучасних викликів для США у справі нерозповсюдження ядерної зброї, можна назвати позиції КНР та Росії. Поки Сполучені Штати продовжували зменшувати кількість і різноманіття ядерної зброї, Росія та Китай рухалися у зворотному напрямку. Вони додали нові види ядерної зброї до своїх арсеналів, розширили її різноманіття у своїх стратегіях і планах, а також демонстрували все більш агресивну поведінку. Північна Корея продовжує незаконні розробки ядерних озброєнь і ракетних можливостей, прямо порушуючи резолюції Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй. Іран погодився на обмеження своєї ядерної програми у Спільному всеосяжному плані дій (JCPOA). Тим не менше, країна зберігає технологічні можливості, необхідні для розробки ядерної зброї. Згідно з новою ядерною доктриною США, Вашингтон не хоче розглядати як Росію, так і Китай як супротивника і прагне стабільних відносин з обома державами. США давно прагнули до діалогу з Китаєм, з метою підвищення прозорості, а також співпраці в управлінні ризиками прорахунків та неправильного сприйняття. Сполучені Штати та Росія в минулому підтримували стратегічні діалоги з метою управління ядерними ризиками.