Користувач:Martikd/Чернетка

Битва при Мутіні (43 рік до Р.Х.)
Частина Мутінської війни
Карта пересування різних легіонів під час кампаній, які передували битві при Мутіні Карта пересування різних легіонів під час кампаній, які передували битві при Мутіні
Дата: 21 квітня 43 року до Р.Х. Місце: Мутіна, Північна Італія Результат: Перемога військ сенату
Сторони
Римський сенат	Сили та прихильники Марка Антонія
Командувачі
Децим Юній Брут Октавіан Август Гай Вібій Панса Авл Гірцій	Марк Антоній Публій Вентідій Басс Марк Емілій Лепід
Військові сили
Кілька легіонів	Два легіони, кіннота
Втрати
Невідомо	Невідомо

Битва при Мутіні (лат. Proelium Mutinense) (суч. Модена) -  одна з головних битв Мутінської війни, яка відбулася 21 квітня 43 року до Р. Х. під час громадянської війни Другого тріумвірату. Битва велася між військами вірними римського сенату  під командуванням консулів Гая Вібія Панси, підтриманими легіонами Октавіана та силами Марка Антонія, які взяли в облогу війська Децима Брута.

Передумови 

Після вбивства Юлія Цезаря15 березня 44 року до Р. Х., Марк Антоній не домінував в політичній ситуації в Римі. Коаліція між деякими вбивцями Цезаря, відродженою сенаторською фракцією на чолі з Марком Туллієм Цицерономі, прихильниками молодого спадкоємця Цезаря — Октавіана — майбутнього імператора Августа — швидко поставила консула Антонія в біду. Відносини між римським сенатом і Марком Антонієм розірвалися приблизно через рік після вбивства Юлія Цезаря. Антоній не був задоволений Македонією — провінцією, якою він повинен був керувати після закінчення свого однорічного терміну на посаді консула. Македонія була занадто далеко, і якщо в столиці Риму йому загрожували неприємності, тому він прагнув обміняти посаду на п'ятирічний термін в Цизальпійській Галлії. З цього регіону він міг панувати над столицею, і при необхідності втручатися, безпосередньо, як це зробив Цезар в 44 році до Р. Х.. Однак для Цизальпійської Галлій вже був обраний інший намісник — Децим Юній Брут Альбін, який вже володів провінцією з трьома легіонами за згодою сенату. Антоній намагався передбачити вороже ставлення своїх супротивників, вигнавши свої легіони з Македонії на північ, щоб змусити Брута поступитися провінцією Цизальпійська Галлія .

Наприкінці року Марк Антоній досяг Цизальпійської Галлії  зі своїми легіонами. Оскільки Децим Брут відмовився віддавати йому провінцію, Антоній зайняв Мутіну, розташовану на південь річки Падус (По) на Віа Емілія та взяв в облогу Брута. Через декілька місяців відносини між Марком Антонієм та римським сенатом розірвалися. Консули 43 року до Р. Х.  Авл Гірцій та Гай Вібій Панса були відправлені на північ, щоб замінити Децима Брута. До них приєдналася приватна армія Октавіана, командування якого було узаконене cенатом.

Коли армія Панса рушила, щоб приєднатися до Авла Гірція, який раніше рухався на північ від Риму, Марк Антоній влаштував їй засідку на річці Віа Елімія, в битві при Форум Галлорумі. Досягнувши успіху в розгромі та смертельному пораненні Гая Вібія Панси, сили Марка Антонія, однак були самі атаковані військами Авла Гірція та Октавіана, в результаті чого були змушені відступити назад до облогових робіт у Мутіні. Потім Гірцій та Октавіан рушили в бій із силами Марка Антонія та звільнили місто.

Битва 

Атака на табір Марка Антонія 

Перші новини Риму стверджували, що сили cенату зазнали поразки при Форум Галлорумі, що викликало страх та занепокоєння серед республіканської фракції. Лише 18 квітня вони отримали лист від Авла Гірція з подробицями битви. Перемога при Форум Галлорумі стала помилково вважатися вирішальною та була зустрінута з ентузіазмом: Марка Антонія різко засудили, а його прихильників змусили переховуватися. 21 квітня 43 року до Р. Х. Цицерон рішуче проголосив Чотирнадцяту і останню Філіппіку у сенаті, в якій він радів перемозі при Форум Галлорумі, запропонував сорок днів публічної подяки та особливо похвалив полеглих легіонерів та двох консулів — Авла Гірція та Гая Вібія Пансу. Слід зазначити, що оратор Цицерон також применшив внесок Октавіана, хоча він, незважаючи на свою другорядну роль у битві, був визнаний імператором на полі, як і два консули — Гірцій і Панса.

Здавалося, що битва при Форум Галлорумі вирішила кампанію на користь cенату. Марк Антоній після втрат, яких він зазнав, відступив зі своїми уцілілими військами до свого табору навколо Мутіни і був сповнений рішучості продовжувати оборону. Однак він зміцнює оточення навколо Децима Брута в Мутіні і продовжує утримувати свої позиції. Слід зазначити, що Марк Антоній ні в якому разі не змирився з поразкою, а лише вважав недоречним та небезпечним на даний момент влаштовувати чергову битву проти об'єднаних сил ворога, які чисельно переважали його власні. Натомість він мав намір турбувати, переслідувати та послабити армії Гірція та Октавіана безперервними кавалерійськими сутичками, сподіваючись таким чином виграти час і посилити тиск на Децима Брута, військам якого не вистачало припасів у Мутіні. За словами Аппіана:

«Наступного дня всі повернулися до таборів під Мутіною. Антоній вирішив після такої невдачі не ризикувати більшими битвами з ворогами і не вступати з ними в бій у разі їхнього нападу, але тільки щодня турбувати їх кавалерійськими набігами доти, доки не здасться Децим, виснажений голодом до крайніх меж. Гірцій та Цезар саме з цієї причини вирішили, навпаки, поспішати дати бій.

 

Консул Авл Гірцій та пропретор Октавіан, впевнені після перемоги на Форум Галлорумі і занепокоєні дисципліною своїх цезаріанських легіонів, були сповнені рішучості розпочати нову боротьбу, щоб врятувати Децима Брута та прорвати облогу Мутіни. Після безуспішної спроби змусити Антонія розпочати відкритий бій два командири маневрували своїми військами та зосередили легіони в полі, де через особливості місцевості ворожі табори були менш укріплені.

21 квітня 43 року до Р. Х. Гірцій та Октавіан розпочали атаку, намагаючись прокласти прохід для колон постачання до обложеного міста. Спочатку противник Марк Антоній намагався уникнути генеральної битви і відповісти на цей виклик лише своєю кіннотою, але, коли кавалерійські загони супротивника виступили проти нього, не зміг уникнути кидання своїх легіонів у бій. Щоб не допустити прориву своїх оборонних ліній, Марк Антоній наказав сформувати два легіони, аби стримати наступ масових сил Гірція та Октавіана.

Тепер, коли сили Антонія вийшли у відкрите поле, Авл Гірцій та Октавіан зосередили свої легіони таким чином, щоб атакувати противника. За межами таборів розпочався запеклий бій; Марк Антоній перекинув додаткові сили, щоб зустріти натиск. За словами Аппіана:

«На цій стадії битви антоніанські війська опинилися в боротьбі головним чином через повільне прибуття підкріплень; легіони, які були захоплені зненацька та розгорнуті далеко від району, де відбувалися найважливіші зіткнення, вийшли на поле із запізненням, і сили Октавіана, здавалося, були найкращими в боях».

Смерть Авла Гірція

Оскільки битва вирувала за межами таборів, то консул Авл Гірцій прийняв рішення увійти в табір Марка Антонія, і один з легіонів прямував до нього. У той же час Децим Брут здійснив вилазку зі своїми когортами, які під командуванням Луція Понтія Аквіли (одного із вбивць Цезаря) вийшли з Мутіни і напали на табір Антонія.

Спочатку дії Гірція здаються успішними і Легіон ІІІ прорвавшись наближається що намету Антонія, однак ситуація погіршується. Легіон V військ противника виступив проти Легіону ІІІ і зумів зупинити його просування, захищаючи намет командира. Внаслідок цих боїв Авл Гірцій був убитий, а його легіон змушений був відступити. У той час, як Легіон ІІІ відступав під контрнаступу Антонія, на допомогу прийшли інші війська на чолі з Октавіаном. Останній опиняється в епіцентрі зіткнень і хоче повернути тіло Гірція. За словами Светонія:

"В розпалі бою, коли орел — носій його легіону був важко поранений, він підтримав орла і деякий час носив його.

Октавіану таки вдалось повернути залишки консула, але його легіони вийшли з табору Антонія. У розпалі битви Понтій Акила був убитий, а його війська в кінцевому підсумку повернулися в Мутіну.

Спираючись на реконструкції античних істориків, важко точно дізнатися про справжній хід фінальних зіткнень битви. Проавгустівські оповідання зосереджені на піднесенні ролі Октавіана та його мужніх діянь щодо повернення тіла консула Гірція. Інші джерела ставлять під сумнів реальні дії молодого спадкоємця Цезаря. Светоній і Тацит повідомляють інші версії, які свідчать про те, що Гірцій навіть був відправлений на бійку з Октавіаном, щоб позбутися політичного суперника:

"Особливо смерть Панси вселяла стільки підозр, що лікар його - Глікон був взятий під варту за звинуваченням у тому, що вклав отруту у його рану. А Нігер Аквілій стверджує, що й другого консула, Гірція, Октавій убив своєю рукою в замішанні сутички."

Смерть Понтія Акіли, запеклого противника фракції, теж здавалася підозрілою деяким історикам.

У силу свого становища, Октавіан прийняв командування легіонами Гірція. Коли сенат наказав передати легіони Дециму Бруту, Октавіан відмовився, взявши на себе постійне командування, на тій підставі, що створені легіони відмовляються воювати під командуванням одного з вбивць Юлія Цезаря. У результаті Октавіан контролював вісім легіонів, сили якого були вірні йому самому, а не Республіці. Легіони Брута почали кидати його і приєднуватися до Октавіана, тому він втік з Італії, намагаючись дістатися до Македонії, де були розміщені вбивці Марк Юній Брут і Гай Кассій Лонгін, але по дорозі був захоплений і страчений гальським лідером, вірним Марку Антонію.

Відступ Марка Антонія 

Битва при Мутіні закінчилася без явного переможця. Марк Антоній, хоча і боровся під атаками переважаючих сил противника, чинив опір, але обидві сторони зазнали приблизно однакових втрат. Однак в ніч битви Антоній скликав військову раду і, вважаючи, що опір буде марним, відступив, незважаючи на вмовляння своїх поручників відновити атаку, скориставшись перевагою своєї кінноти і виснаженням Децима Брута.

Замість того, щоб розглядати цю контратаку, Антоній побоювався за напад на власні сторони, тому прийняв доцільність відмовитися від облоги, сподіваючись приєднатися до легіонів, які Вентідій Басс привіз з Піцен. Після перегрупування своїх сил він рушив до Альп, щоб приєднатися до вождів Марка Емілія Лепіда в Нарбонській Галлії, Луція Мунація Планка в Галлії Комати. Через декілька днів, рухаючись на захід уздовж Віа Емілія, його легіони без труднощів досягли спочатку Парми, а потім П'яченци, оскільки його противники залишилися в Мутіні, залишивши Антонія на два дні вперед. Прибувши до Тортони, Марк Антоній вирішив повернути на південь і досяг узбережжя Лігурії, на захід від Генуї у Вадо-Лігуре, де 3 травня 43 року до Р. Х. до нього приєднався Вендітій Басс з трьома легіонами. Поручник Антонія не зустрів перешкод для його просування через гори до лігурійського узбережжя.

Наслідки та оцінка 

Бюст Октавіана

Перемога сенаторських сил і союзної фракції молодого Октавіана в битві при Мутіні не поклала край ворожнечі Марка Антонія. Після загибелі Авла Гірція в битві в ніч з 22 на 23 квітня консул Вібій Панса також помер в результаті отриманих ран на Форум Галлоурум. Обставини його смерті залишаються незрозумілими, і за словами Светонія і Тацита, Панса був отруєний, і що до цього може бути причетний честолюбний Октавіан.

Після смерті двох консулів Октавіан залишився один на чолі легіонів сенату і відразу ж прийняв позицію опозиції до Децима Брута, відмовившись від будь-якої співпраці з вбивцею Цезаря. У Римі Цицерон і його прихильники в сенаті применшили його роль і призначили командування Дециму Бруту.

Однак плани Брута переслідувати ворога були зірвані обструкціонізмом Октавіана, який, командуючи вісьмома легіонами в Бононії, не рушив на Апенніни, щоб блокувати Вентідія Басса, як того хотів убивця Цезаря. Протягом декількох тижнів Марк Антоній, посилений легіонами Вентідія Басса, досяг Альп і уклав союз з  ксарськими полководцями Лепідом, Луцієм Мунацієм Планком і Гаєм Азінієм Полліоном. Децим Брут, покинутий своїми легіонами і змушений тікати до Македонії, убитий кельтськими воїнами, посланими переслідувати його Антонієм, в той час як Октавіан рушив зі своїми військами до Риму, змусивши цицеронівську фракцію сенату підкоритися або вигнати. Після особистої зустрічі поблизу Бононії в жовтні Марк Антоній, Октавіан і Лепід уклали офіційний пакт — Другий тріумвірат через Lex Titia (Закон Тиция), оприлюднений у Римі 27 листопада 43 року до Р. Х. Троє лідерів урочисто входять до столиці, беручи під свій політичний контроль, і переслідують противників республіканської фракції. Цицерон, убитий за наказом Антонія, є найвідомішою жертвою проскрипцій тріумвірату.

Мутіна є відправною точкою початку утвердження Октавіана як військової та політичної сили, з якою слід рахуватися, досягаючи престижу, необхідного, щоб вважатися наступником Цезаря.

Джерела та література

• Аппиан Александрийский. Римская История, ІІІ. 1994;[1]
• Беккер К. Ф. Мифы древнего мира. Всемирная история.— Саратов, «Надежда», 1995;[2]
• Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. Москва. Изд-во «Наука», 1993; [3]
• Корнелий Тацит. Сочинения в двух томах. Том I. «Анналы. Малые произведения». Науч.-изд. центр «Ладомир», М., 1993;[4]
• Cassius Dio. Roman History. Book XLVI;[5]
• Ferrero — Grandezaa e decadenza di Roma III: Da Cesare ad Augusto — Garzanti — 1946;
• Nic Fields.MUTINA 43 BC Mark Antony's struggle for survival;[6]
• Syme, Ronald (2014). La rivoluzione romana. Turin: Einaudi.