Користувач:Alex Blokha/Lck
Луїс Сі Кей: Часи були простіші, я думаю. Повертатися до них не треба, до речі. Хоча ... Коли я читаю, наприклад, що "основи капіталізму здригаються", я думаю - а може це нам і потрібно! Час, коли ми будемо ходити з віслючком, навантаженим всякими горщиками.
Конан о'брайен: Ви гадаєте, це нас поверне в реальний світ?
Л: Ну так, адже зараз все просто чудово, але всі незадоволені.
За своє життя я бачив дивовижні зміни. Коли я був маленьким, у нас був дисковий телефон. Поруч з ним треба було стояти. І набирати номер. Уявляєте, наскільки це примітивно? Ти іскриш. І тебе дратують люди з нулями у номері. Тому що більше потрібно... Блін, у нього аж два нулі, та пішов він нафіг. А якщо тобі дзвонили, а тебе не було вдома — телефон просто дзвонив, сам по собі, самотньо.
А якщо тобі потрібні були гроші...
... тобі потрібно було йти в банк. Який працював, ну, три години. Відстояти в черзі, виписати чек, як ідіот. А якщо гроші закінчувались, ти думав: "Ну, то я більше й зробити нічого не можу". А кредитка... Чувак відразу: "и–и–и", витягує цю "тыщь–тыщь". Записує, і дзвонить президенту — дізнатися, чи є в тебе гроші, чи ні.
К: Це правда, діти — потрібно було телефонувати президенту.
Л: Ось так тупо, так.
К: чи Вважаєте ви, що ми зараз, у ХХІ столітті вважаємо технологію чимось буденним?
Л: Так. Адже ми живемо в дивовижному світі. І користується ним найпаршивіше покоління розпещених ідіотів, яким наплювати. Адже саме такі люди. Тримає телефон і: "и–и–И... А чого він..." Дай йому секунду! Воно летить у космос! Можеш ти секунду почекати, поки воно з космосу повернеться?
Я летів на літаку і там був високошвидкісний інтернет. Новітня штука, новіше я не знаю. Я сиджу в літаку, мені кажуть: "Можете відкрити ноутбук і користуватися інтернетом". Він швидкий, дивлюсь кліпи на ютубі. І я в літаку. І тут він перестає працювати. Вони вибачаються: "...Інтернет не працює". Хлопець у сусідньому кріслі: "Пфф... Ну і лайно!" От коли він встиг вирішити, що світ винен йому щось, про що він сам дізнався десять секунд тому?
Польоти — це найстрашніше. Тому що люди після польотів розповідають про те, як все було. Як жахливо все було. Свій політ вони описують, як поїздку в вагоні для худоби в Німеччині в сорокові роки. Настільки жахливо звучить їх розповідь.
Це був найгірший день у моєму житті! По–перше, посадки не було... цілих двадцять хвилин. А потім ми сіли в літак і сиділи там... на злітній смузі... сорок хвилин! Так? А що було далі? Ви летіли? Повітрям? Абсолютно чудовим чином, як птах? Трапилося з тобою це диво? Диво польоту людини, даремне ти порожнє місце? Ти летиш! Це диво!
Кожен, хто летить в літаку повинен робити так: "О, Господи! Вау!" Ти сидиш у кріслі... в небесах. "Але воно... воно назад мало відкидається..."
А ось ще. Люди скаржаться на затримки вильотів. З Нью–Йорка до Каліфорнії — п'ять годин шляху. Колись це займало 30 років. По дорозі хтось помер, а хтось народився. На місце прибула б абсолютно інша група людей. Зараз ти подивишся кіно, сходиш на горщик — і вже вдома.