Вікіпедія

Користувач:Akcfif/Гончарство в Україні

< Користувач:Akcfif


Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Akcfif/Гончарство в Україні

Історія ред.

Технологія ред.

Підготовка матеріалу ред.

Копали глину зазвичай восени, або ранньою зимою, бо літом гончарі були зайняті польовими роботами. Глину сортували на «пісну» та «масну». «Пісна» глина має у собі великий вміст піску, тому вона менш пластична. Посуд виготовлений з неї більш пористий та шершавий. Проте вироби з неї стійкіші при випалі. «Масна» глина, має у собі незначний вміст піску, вона дуже еластична. Виріб виходить менш пористий, але частіше тріскаються при випалі. Зазвичай гончарі змішували різні сорти глини, щоб отримати необхідної якості матеріал. Далі глину могли «виморожувати» — матеріал заготовлений восени, складали у «гряди» та поливали водою. Унаслідок замерзання та відтавання глина подрібнювалась на маленькі шматочки. Інший спосіб підготовки сировини — вивітрювання «літування». Видобуту весною глину, складали у «гряди» і тримали так ціле літо. Під впливом сонячних променів з глини випаровується вся вода та вона розтріскується. Якщо глина містила у собі які-небудь домішки її «відмулювали». Сировину заливали водою, розмішували та проціджували через сито. Після чого виливали у дерев'яні скрині і давали загуснути. Очищену масу, піддавали ще ручній переробці — вимішували. З вимішаної глини формують «грудки», величина яких залежить від розміру майбутнього виробу.[1]

Формування виробу ред.

Найдавніші вироби формували вручну. Пізніше на гончарному крузі.[2] Фігурний посуд моделюється з окремих частин сформованих на гончарному крузі, що зліплюються між собою. Дитячі іграшки ліпляться вручну. [3]

Гончарний круг ред.

Відомі два типи гончарного круга: давнішній шпицевий (або шестерня) і безшпицевий, який набув поширення у XVIII столітті і використовується до сьогодні. У XX столітті зявився гончарний круг з електроприводом. [4]

Будова гончарного круга Гончарний круг складається з нижнього круга — «маховика» («махового кола», «спідняка», «нижняка», «гончака»), який приводиться в дію ногою. Від нього рух передається верхньому диску («верхняку», «головці», «кружалу»). Верхня та нижня частини з'єднуються вертикальною віссю («штиль», «веретено»). Опирався він на стояк («п'ятку», «дучку»), кріпився до лави за допомогою дошки, що називали «коником», «лисичкою» або «жабкою». [5]

Сушіння ред.

Сушіння виробу має відбуватись поступово: спочатку сирі вироби підсушують у прохолодному приміщені або на підлозі, потім переносять у більш тепле місце. Для нормального висихання важливо, щоб не було протягів та довготривалого попадання прямих сонячних променів, бо це може призвести до деформації виробу або розтріскування. [6]

Випалювання ред.

Декорування (Основні способи декорування) ред.

 
Фляндрування
 
Лощення (полірування, гладження) невипалений та випалений черепок

Для декорування гончарних виробів використовували такі основні техніки: ритування, підполивний розпис із його різновидами (ріжкування, фляндрування, мармурування), поливання (крайкування, розпис поливою, часткове та суцільне поливання) розпис опискою, штампування, лощення. Часто для оздоблення одного виробу використовують поєднання різних способів декорування.

  • Ритування (гравірування) — це один з давніх способів декорування глиняних виробів. Він полягає у тому, що по сирому черепку «писаком», «рильцем» (ножем, деревянною паличкою, цвяхом, голкою тощо) продряпують узор, після чого пензлем, або ріжком заповнюють площини ангобами (кольровими глинами). [7]
  • Підполивний розпис [8]
  • Ріжкування — кольоровий ангоб на поверхню виробу наносять за допомогою волового рогу. У гострому кінці рогу розміщували трубку від гусячого пера, у деяких регіонах у неї вставляли ще й трубку від курячого. У 1920—1930 роках замість рогу майстри почали використовувати аптечну спринцівку, у яку також вставляли гусяче «перо». [9]
  • Фляндрування — на вологу поверхню виробу найчастіше ріжком наносять густий ангоб у формі крапки, смужки, кривульки, а потім її розтягували кінцем дроту чи шпильки. Такий тип декорування найчастіше зустрічається на мисках, полумисках і рідше на глеках, дзбанках, тиквах. [10]
  • Мармурування — на поверхню виробу довільно накрапують кольорові ангоби, а потім його різко розвертають у різних напрямках, від чого фарби зливаються між собою. [11]
  • Поливання Зустрічаються різні способи та особливості застосування поливи: крайкування, розпис поливою, поливання предметів у середині, часткове та суцільне «обливання». Більшість гончарів використовували рідку поливу, рідше суху. До складу рідкої поливи входили олово, пізніше його замінили окисом свинцю, пісок та вода. Крайкування — краї горщиків, мисок, глеків вкривали вузькими смужками поливи, зеленого, жовтого, чи брунатного кольорів. Розпис поливою — існували різні варіанти розпису: зустрічаються вироби з кольоровими «латками», (рябі миски, ляпанки, капанки), часто поливу використовували як доповнення до ангобного розпису [12]
  • Розпис «опискою» — взір наносився мінеральними фарбами, ангобами за допомогою курячого пір'я, «квачика», «щиточки». Пояси такого орнаменту наносились в процесі обертання гончарного круга. Декор найчастіше складався з груп горизонтальних ліній на шийці та кривульок на плічках; часом зустрічаються варіант кривульки у вигляді «вісімок» вкладених горизонтально. Вінці тарілок декорували дугами, крапками, косими лініями, сіткою, кривулькою або взором, утвореним внаслідок їх поєднання. [13]
  • Штампування (витискання) — узор наносили за допомогою дерв'янного штампа, коліщатка, палички з трьома-чотирма зубцями на кінці тощо. Штамп наносився вертикально, горизонтально або довільно по всій поверхні. [14]
  • Лощення (полірування, гладження) — одна з найдавніших технік декорування. Особливого розквіту досягла в добу черняхівської культури. Виріб полірувався майстрами уламком кістки, пізніше камінцем й склом. Ця техніка найпоширеніша у декоруванні димлених (чорних, сірих, сизих, обкурених, закурених, синіх) виробів. [15]

Типологія гончарних виробів ред.

 
Глечики
 
Свічник
 
Двійнята
  • Баклага — посуд округлої пласкої форми для зберігання рідини. Дорожню баклагу робили з вушками для носіння на поясі. Інші варіанти баклаги — на чотирьох ніжках, деколи з ручкою на горлишку. [16]
  • Банька — посудина кулястої або грушоподібної форми з ручкою. Використовувався для зберігання рідини. [17]
  • Барило
  • Глечик, глек (гладущик, гладишка, гладун, гладунець) — глеки мають вузьке рівне денце, одну ручку, горло в основному зі зливом. Зустрічаються різної форми тулуба, пропорціями — приземкуваті, овоїдні, видовжені, з широким та вузьким горлом. У побуті використовувались різні назви глека в залежності від призначення — млічник, пивник, купан, товкан, довган, довгоносик, довжанка, зливок. [18]
  • Горщик, горнець, горня (банька, казан, лохня) — опукла посудина, без ручок, використовувався для приготування їжі в печі. Первісні були гостродонні, після появи печі стали плоскодонні. В залежності від призначення називали: кулешниками, кашниками, борщівниками, зольниками. [19]
  • Горщик для квітів, квітник
  • Двійнята, трійнята, чвірнята, близнюки — вид горщиків у яких виносили їжу на поле. [20]
  • Дудки глиняні
  • Збан, дзбан, жбан, дзбанок, корчага — вид глека поширений на заході України. Зустрічається різних розмірів і форм: великий — роздутий посередині з довгою шийкою, та пійлом; невеликі — роздуті у нижній частині з широким горолом. [21]
  • Каганець (плошка)
  • Куманець, куман, калач, колач — має форму бублика (колач), або круга (плескач). Використовувався як святковий посуд для напоїв. [22]
  • Куришка
  • Кухоль — посудина для пиття пива та вина, циліндричної чи кулястої форми, з вухом. [23]
  • Лембик — традиційний зооморфний посуд виконаний з простих геометричних об'ємів виточених на гончарному крузі, зліплених між собою та доповнених ліпними деталями та розписами. [24]
  • Макітра, макотра, макутра, дивниця — посудина півсферичної форми, має вузьке дно, та широкий отвір. Виготовлялись різного об'єму. Святкові макітри пишно декорувались, могли мати дві ручки та покришку. У макітрах традиційно подавали вареники, пампушки тощо. Також у макітри (неполив'яні) використовували для розтирання маку. [25]
  • Миска — керамічна посудина, що має конічну або півсферичну форму. У побуті використовувалась щоб подавати страву до столу, для зберігання продуктів, приготування тіста тощо. Художні миски використовувалась для декорування інтер'єру — виставлялись у миснику чи на спеціальній полиці над дверима. [26]
  • Полумисок — столовий посуд, неглибока миска або глибока таріль. Має широкі горизонтальні береги. [27]
  • Писанка глиняна тип керамічних виробів, що за формою та розписом нагадують (моделюють) розписане яйце. Їх магічне та обрядове значення поки що до кінця не з’ясоване.[28]
  • Ринка — виготовлялись різної форми: циліндричні, півсферичні (схожі до макітри), у формі горщика. Ринки зазвичай мали три ніжки, могли мати одне або два вуха або трубчасту ручку. Такі використовували для смаження сала, приготування других страв. Також були ринки «заминачки» використовувались, для розминання картоплі, квасолі. Вони мали форму невеликої макітри з дуже широкими горизонтальними віняіми. [29]
  • Свічник
  • Таріль
  • Тиква
  • Чайник
  • Чарка, чарочка
  • Чашка

Побут та звичаї гончарів ред.

Оселя гончара ред.

Подвір'я гончарі майже нічим не відрізнялось від традиційних селянських садиб, хіба горен засвідчував, що то оселя гончара. Часом в заможних гончарів була окрема окрема будівля для посуду і інших виробів. Накопана глина зберігалась на подвір'ї, під навісом, часом навіть у сінях. У гончарних осередках на Чернігівщині на подвір'ї викопували «пригрубник» -спеціальна яма для зберігання глини, яку накривали дошками чи цеглою. Печі для випалювання посуду — горна, гончарі намагались збудувати як надалі від хати, на задвірках. Це було зумовлено вимогами протипожежної безпеки житлових і господарських споруд. У давнину горна найчастіше розташовували вздовж вулиці.
Саме житло гончарів, та само як і подвір'я, конструктивно не відрізнялось від хат сільського населення. Майже дві третина гончаських хат мали по одній кімнаті. І в цій кімнаті і протікало життя всієї родини, тут і готували, і спали, і прали, а також відбувалась більша частина виробничих процесів виготовлення гончарних виробів. Напівоброблену чи оброблену глину зберігали здебільшого у спеціально викопаній ямі в хаті, під підлогою, чи під лавою вздовж чільної стіни. Взимку глину в хаті розмочували , перебирали та збивали у «кулі». В гончарській хаті обов'язково була піч, окрім того могли бути грубки, та лежанки. Внизу при основі печі, як правило викладалась невелика пічка для випалювання свинцю. Між полом і причілковим вікном до лави кріпився гончарний круг. Під стелею вся хата була заставлена довгими сосновими дошками, на яких сушився виготовлений посуд. Висушений посуд зберігався до випалювання в сінах, у коморі на горищі. Від постійного перебування сирої глини у хаті повітря у оселі важке, дуже вологе, від цієї вологості навіть починали гнити стіни. Хата гончара через цю вологість трималась не більше 10—15 років, що на половину менше ніж у звичайна селянська хата. [30] Гончарі розуміли шкідливість для здоров'я виробничих умов, тому при першій нагоді виносили виробництво за межі дому. У заможних майстрів в другій половині XIX століття почали з'являтись окремі майстерні, які прибудовувались до хати або влаштовувались при горні.

Професійні захворювання гончарів ред.

Багато хто з гончарів скаржився на біль у ногах, його походження — постійне напруження ніг під час обертання круга і ударів гончарного круга по підошвах.[31]
Негативно позначалось на здоров'ї гончарів робота з поливою. Перепалюючи свенець та глазуруючи посуд, вони постійно вдихали випари та пил окису свинцю. Тому гончарі які широко застосовували поливу (переважно мисочники), страждали на надмірну худорлявість і мали нездоровий жовтуватий колір обличчя. Майстри також скаржелись на головний біль, задишку, оніміння пальців, набрякання ніг.[32]
Робота зі свинцем разом з важкими побутовими умовами, були причинами нижчої народжуваності та вищої смертності гончарів у порівнянні з іншими професійними групами населення. Високою була смертність дітей до 14-річного віку, хронічне отруєння свинцем викликало передчасне припинення вагітності у жінок.[32]

Робочій день гончаря та сезонність праці ред.

Гончарі працювали щодня, окрім неділі та церковних свят. До роботи вони вставали близько 4-ї години. Літом працювали до 14 годин. Восени та зимою 8 годин у день та ще 4 години "вночі" (2 години до світанку і дві години ввечері). У періоди особливо напруженої праці часто і обідали за гончарним кругом. Активність роботи гончарів мала сезонний характер і зростала в залежності від попиту на той чи інший види посуду наприклад напередодні великих ярмарок, Масляної, Різдвяних свят. [33] На весні виготовляли багато глеків для молока, горщиків для квітів. Пожвавлення торгівлі було перед Великоднем. Особливий попит був на ставчики (пасківники) — посуд для випікання пасхального хліба, а також на миски для замішування тіста. У жнива з'являлась необхідність у тиквах, слоїках (банках) для меду, двійнятках та трійнятках, що використовувались для перенесення їжі у поле. Перед Петрівським постом виготовляли глеки для молока, банки для масла, макітри для сиру. [34]

Примітки ред.

  1. ↑ Мотиль Романа Українська димлена кераміка XIX - початку XXI ст. Історія. Типологія. Художні особливості. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2011. — С.69—71.
  2. ↑ Мотиль Романа Українська димлена... — С. 71.
  3. ↑ Мотиль Романа Українська димлена... — С. 73.
  4. ↑ Мотиль Романа Українська димлена... — С. 71.
  5. ↑ Мотиль Романа Українська димлена... — С. 71.
  6. ↑ Мотиль Романа Українська димлена... — С. 73—74.
  7. ↑ Івашків Галина Декор української народної кераміки XVI — першої половини XX століть. С. 92.
  8. ↑ Івашків Галина Декор української... — С. 98.
  9. ↑ Івашків Галина Декор української... — С. 100, 101.
  10. ↑ Івашків Галина Декор української... — С. 101, 102.
  11. ↑ Івашків Галина Декор української... — С. 109.
  12. ↑ Івашків Галина Декор української... — С. 118—132.
  13. ↑ Івашків Галина Декор української... — С. 132.
  14. ↑ Івашків Галина Декор української... — С. 136.
  15. ↑ Івашків Галина Декор української... — С. 139.
  16. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник / Під ред. Я. П. Запаска. — Львів : Афіша, 2000. — Т. 1. — С. 42. — ISBN 966-7760-29-4.
  17. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.1 — С.45
  18. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.1 — С.152
  19. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.1 — С.173
  20. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.1 — С.173
  21. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.1 — С.152, 249, 205
  22. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.1 — С.279, 359
  23. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.1 — С.362
  24. ↑ Голубець О. М. Львівська кераміка. —Київ:Наукова думка, 1991 — С. 12.
  25. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник / Під ред. Я. П. Запаска. — Львів : Афіша, 2000. — Т. 2. — С. 27. — ISBN 966-7760-30-8.
  26. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.2 — С.46, 47
  27. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.2 — С.145
  28. ↑ Антонович Є. А., Зарарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів: Світ, 1992. — C. 84.
  29. ↑ Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.2 — С.171, 172
  30. ↑ Пошивайло Олесь Етнографія українського гончарства. — Київ: Молодь, 1993. —С.156 — 162,
  31. ↑ Пошивайло Олесь Етнографія... — С. 163.
  32. ↑ а б Пошивайло Олесь Етнографія... — С. 164.
  33. ↑ Пошивайло Олесь Етнографія... — С. 171, 175
  34. ↑ Пошивайло Олесь Етнографія... — С. 176

Джерела ред.

  • Івашків Галина. Декор української народної кераміки XVI — першої половини XX століть. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2007. — 544 с. — ISBN 978-966-02-4575-4.
  • Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник / Під ред. Я. П. Запаска. — Львів : Афіша, 2000. — Т. 1, 2. — ISBN 966-7760-28-6 (966-7760-29-4 (Т.1)) (966-7760-30-8 (Т.2)).
  • Пошивайло Олесь. Етнографія українського гончарства. — Київ : Молодь, 1993. — 385 с. — ISBN 5-7720-0768-8.
  • Мотиль Романа. Українська димлена кераміка XIX - початку XXI ст. Історія. Типологія. Художні особливості. — Львів : Інститут народознавства НАН України, 2011. — 208 с. — ISBN 978-966-02-6285-0.
  • Антонович Є. А., Зарарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів: Світ, 1992. — 272 с. С. 77 — 85

[[Категорія:Кераміка]] [[Категорія:Гончарство]] [[Категорія:Декоративно-ужиткове мистецтво]] [[]] [[]] [[]] -->

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Akcfif/Гончарство_в_Україні&oldid=16260631