Користувач:Ольга Курило/Чернетка

Біографія

Народився 1904 року в селі Тартакові на Сокальщині. Петро - по програній збройній боротьбі Західньої України з поляками, коли розв'язано український Пласт, заборонено український університет, накидувано польську викладову мову в школах — без вагання включився в революційну працю УВО і з тих позицій діяв на молодь і серед молоді.

Сам пильно вчився і студіював. По гімназійній матурі, влітку 1925 року був покликаний до війська, але відбув тільки 6-місячний курс «підхорунжих», а тоді вписався на теологію в Перемишлі. Тут студіював три роки (1925-27), а закінчив богословські студії на теологічному факультеті Львівського університету, в 1929 році Перемиський єпископ Йосафат Коциловський пропонував йому виїзд до Риму на дальші студії, але Петро мав інші плани. У Львові бував на авдієнціях у митрополита Андрея Шептицького і мав дуже, добру опінію у вищих духовних колах. Однак він не захотів висвячуватися на священика, бо вважав, що зможе більше прислужитися Україні "в цивільному". Осягнувши ступінь магістра теології, Петро записався на правничий факультет, який закінчив у приписаному часі докторатом, а також здобув докторат за працю про Берестейську унію. Не задовольнившись цим досягненням, він далі студіював церковне і старослов'янське право з наміром здобути дальші докторати. Одночасно у відділі пропаганди УВО був знаний як відважний і невтомний працівник і, як такий, був у 1928-30 рр. кандидатом на референта пропаганди в Крайовій Команді УВО. В час злопам'ятної пацифікації в Галичині 1930 р. він попав у руки польських карателів «уланів» і зазнав важкого катування канчуками, так що довго відлежав ці побої. Про це є й згадка в книзі «На вічну ганьбу Польщі».Завжди прямий і безкомпромісний, Петро був щодо різних опортуністів твердий і рішучий. Голосною була його випадкова зустріч у Тартакові з одним послом до польського сейму, якому Петро відмовився подати руку, кажучи "Хруням руки не подаю!" Це його крилате слово стало толі відомим у цілому повіті.

Як не струджений організатор української молоді, Петро Саноцький від ранніх юнацьких років гуртував довкола себе українську дітвору і доріст, вів з ними розмови на патріотичні теми, опісля організував у гуртки і переводив регулярний вишкіл, використовуючи для цього прогулянки в поля, ліси, на ріку. Його розмови й гутірки були завжди переплітані веселими жартами і навіяні погідним гумором, так що дітвора і юнацтво завжди, почувалися в його товаристві дуже добре і з великою охотою горнулися до нього. Всіх їх Петро заохочував до науки в гімназії, говорив про це з батьками здібніших дітей, багатьох підготовляв безінтересовно до гімназійних іспитів. Зі старшими юнаками він проводив військовий вишкіл, теренознавство і картознавство, завжди нав'язуючи до визвольних змагань 1918—21 рр. та вказуючи на неминучість нового збройного чину українського народу в близькому майбутньому. Випробуваним юним друзям давав читати підпільні видання УВО і ОУН. Вибух німецько-московської війни приніс Петрові дуже важкий удар. Першого ж дня війни, 22 червня 1941 р., п'яні німецькі солдати, громлячи Тартаків, застрелили, серед багатьох інших невинних жертв, матір і сестру Петра, які так багато допомогли йому в його праці та студіях. Цей жорстокий І безглуздий удар долі був одною з причин того, що в час поновної навали більшовиків на західні українські землі у 1944 р. Петро не дуже рвався відступати за німцями на захід. Все таки, коли дальше перебування під московською окупацією стало нестерпне, д-р Петро Саноцький подався на захід, маючи в плані дістатися до свого кузена в Ярославщині, в дорозі він попавсяв руки польських терористів і загинув з підлої ворожої руки. Це сталося, м зимою 1944 р.

Так передчасно урвався літ незабутнього героя Петра Саноцького, «Орла Сизокрилого», відданого Україні громадянина - патріота, організатора, виховника.

Діяльність

Був організатором і душею української молоді в м. Сокалі. У Сокальській гімназії організував товариство “Пласт” і “Сокіл”, по селах повіту читав лекції. Численні тодішні «акціЇ» Петра Саноцького: — побудова української захоронки для дітей, враз із приміщенням для Сестер Служебниць у Тартакові, помічними силами юнаків, що їх зорганізував, навчав і виховував Петро Саноцький (він і надалі залишився «опікуном цієї захоронки»): — вицементування таким самим «шарварковим» способом, з ініціятиви і під наглядом Петра, могили українському Незнаному Воїнові в Тартакові; в цій почесній праці брали участь між іншим тодішні учні і студенти — Петро Гудим, Іван Бойко, і інші; — зорганізування «чоти наколесників» з молоді Сокальщини, що організованим порядком вибиралася щороку літом на славнозвісні народні здвиги на Білій горі на Підлиссі (Золочівщина) у стіп могили-пам'ятника в честь пробудителя Галицької України о. Маркіяна Шашкевича.

Філософська концепція

Петро був у той час організатором і душею української молоді в Сокалі, пориваючи всіх за собою запалом, ідейністю, революційним патріотизмом. Завжди був прямим і безкомпромісним, Петро був щодо різних опортуністів твердий і рішучий. Доктор філософії та теології , «Орел Сизокрилий», відданий Україні громадянин - патріот, організатор.

Статті і матеріали

Замітна стаття Петра Саноцького на організаційно-виховні теми п. н. «За душу майбутньої нації» була надрукована в «Новому Шляху» (тоді в Едмонтоні) і в «Розбудові нації» 1932 р. В час злопам'ятної пацифікації в Галичині 1930 р. він попав у руки польських карателів «уланів» і зазнав важкого катування канчуками, так що довго відлежав ці побої. Про це є й згадка в книзі «На вічну ганьбу Польщі».

Організаційні та суспільно-громадські праці

Петро Саноцький був завжди активним провідним членом Студентської Секції Т-ва «Просвіта» в Сокалі, членом студентських організацій у Львові, членом сокальського куреня старших пластунів «Крилаті», членом «Просвіти», «Рідної школи», «Відродження», кооперативи, спортивних гуртків і ін. Одночасно у відділі пропаганди УВО був знаний як відважний і невтомний працівник і, як такий, був у 1928-30 рр. кандидатом на референта пропаганди в Крайовій Команді УВО. Замітна стаття Петра Саноцького на організаційно-виховні теми п. н. «За душу майбутньої нації» була надрукована в «Новому Шляху» (тоді в Едмонтоні) і в «Розбудові нації» 1932 р. Завжди прямий і безкомпромісний, Петро був щодо різних опортуністів твердий і рішучий.

Запровадження гуртків

Коли поляки заборонили організувати «Сокіл», «Луг» і «Пласт», Петро виступив з ініціятивою творити по всіх селах спортивні гуртки відбиванки і цей вид спорту став справді масовим, а під його покришкою продовжувалася організаційна і вишкільна праця з сільською молоддю. А взимі організовував «лещатарів», себто лижв'ярів. Також із ініціативи і за старанням Петра Саноцького зимою 1934/35 р. започатковано в Сокальщині «Сільський університет», систематичні навчальні курси з обсягу найпотрібніших для українського слухача галузей знання. Душею курсів був наш «Орел Сизокрилий», як один з найбільш працьовитих викладачів, серед яких треба згадати покійних уже — Володимира Покотила, Любомира Олексина, д-ра О. Лева і ін. Також на всіх численних культурно-освітніх і національних імпрезах по читальнях «Просвіти» з доповідями і святковими рефератами найчастіше виступав невтомний Петро Саноцький. Нічого дивного, що польська поліція «взяла на око» нашого Петра і ніколи не випускала його з-під «опіки». Як тільки Петро приїздив зі Львова до Сокаля або з Сокаля до Тартакова, негайно починали крутитися довкола нього поліційні «хатраки» (агенти в цивільному), а не раз таки прямо на вулиці робили з ним допит. Доводилося Петрові побувати в поліційних арештах і в слідчій тюрмі, але щасливим збігом обставин він вийшов на волю. Попав був теж до концтабору в Березі Картузькій, але на інтервенцію професора юридичних наук Львівського університету по 4 тижнях його випустили.