Користувач:Валерія-вчитель історії/Чернетка

Платон Олександрович Зубов Граф (з 1793), ясновельможний князь (з 1796) (15 [26] листопад 1767 - 7 [19] квітня 1822, замок Руєнталі, Курляндія) - останній фаворит Катерини II. У 1793-1796 рр. найвпливовіша після неї людина в Російській імперії; генерал-губернатор Новоросії. При повній відсутності здібностей до державних і військових справ, отримав чини генерал-фельдцейхмейстера (1793) і генерала від інфантерії (1800). Один з організаторів третього поділу Речі Посполитої і найбільших землевласників Литви. Учасник змови проти Павла I.

Біографія

Третій син небагатого дворянина Олександра Миколайовича Зубова, керуючого маєтками графа Н. І. Салтикова, і Єлизавети Василівни (1742-1813), єдиної дочки армії прапорщика Василя Воронова. Його батько, багаторазово викритий в хабарах і хабарництві, мав під кінець життя репутацію «бесчестнейшего дворянина во всём государстве». Платон Зубов отримав домашню освіту і в 8 років був записаний в сержанти лейб-гвардії Семенівського полку. У 1779 році переведений вахмістром в Кінну гвардію. За протекцією графа Салтикова, якому він сподобався своєю «скромністю і шанобливістю», був проведений (01.01.1784) в корнети, а через 3 роки отримав чин поручика. У 1788 році перебував при армії, що діяла в Фінляндії, та 1 січня 1789 отримав звання секунд-ротмістра. Зростання він був середнього, «гнучкий, мускулистий і стрункий; у нього був високий лоб і прекрасні очі ». Суворов атестував його наступним чином:

«Добрый человек: тих, благочестив, бесстрастен по природе, как будто из унтер-офицеров гвардии; знает намёку, загадку и украшается как угодно-с; что называется в общенародье лукавый, хотя царя в голове не имеет» .

Знайомство з імператрицею

З 1789 року розпочинається карколомна кар'єра 22-річного секунд-ротмістра. Навесні цього року, «дуралеюшка Зубов» (як його називає Храповицький) упросив свого покровителя Салтикова доручити йому команду над Конногвардійським загоном, призначеним супроводжувати імператрицю в Царське Село для несення варт. Незабаром, 18 червня, стався розрив між імператрицею і її тодішнім фаворитом А. М. Дмитрієвим-Мамоновим. На наступний день А. В. Храповицький записав в щоденнику, що камердинер імператриці «Захар підозрює караульного секунд-ротмістра П. А. Зубова» незабаром фаворитство. Тієї ж думки був і Гарновскій:

«С Зубовым, конногвардейским офицером, при гвардейских караулах здесь находящимся, обошлись весьма ласково. И хотя сей совсем невидный человек, но думают, что он ко двору взят будет, что говорит и Захар, по одним только догадкам, но прямо никто ничего не знает, будет ли что из г-на Зубова».

За посередництва статс-дами Анни Микитівни Наришкіної (подружжя обер-шенка А. А. Наришкіна), Зубов, «через верх проведённый», удостоївся 21 червня 1789 року особливого прийому в імператриці, «ввечері був до 11-ї години» в її покоях і з того часу проводив там щовечора. Очевидно, Салтиков та інші вороги князя Потьомкіна, який до цього часу особисто відбирав фаворитів-«місцеблюстителів», бачили в Зубові зручний засіб похитнути вплив Потьомкіна при дворі, так як вступити у відкриту боротьбу з ним побоювалися . На перших порах Платоша Зубов, прозваний государинею «чорнявий» (Noiraud), запобігав перед усіма, навіть перед камердинером Захаром. Через три дні, 24 червня, отримав 10 тисяч рублів і перстень з портретом імператриці, а ще через десять днів, 4 липня 1789 року, отримав чин полковника, наданий в флігель-ад'ютанта імператриці, завдяки чому оселився прямо в палаці, у флігель ад'ютантських покоях, які раніше займав Дмитрієв-Мамонов. Це був новий флігель Катерининського палацу, зведений в 1779-1785 роках за проектом Ю. М. Фельтена (1730-1801) і оброблений в стилі класицизму під наглядом Ч. Камерона і Дж. Кваренги; нині іменується Зубовський[5]. «Резвуша» Зубов охоче розважався дитячими іграми - пускав паперових зміїв з царскосельских веж, цілі години проводив в забавах з мавпою і т. д[3]. Одного разу, бавлячись охотою, Зубов зі своєю свитою розташувався на дорозі, що веде з Петербурга в Царське Село. Вельможі, які їхали до двору, кур'єри, пошта, все карети і селянські вози були зупинені; цілу годину ніхто не смів проїхати, поки молодій людині не заманеться залишити дорогу: він на ній вичікував зайця.

У листах Катерини того часу постійно згадуються «милі діти» - брати Зубови, їх прямодушність, чесність, благородство. Ці «милі діти» височіли на службовій драбині з надзвичайною швидкістю, і перш за всіх - Платон, про який імператриця писала: «Но, по мне, перл семейства — Платон, который, поистине, имеет прекрасный характер и не изменяет себе ни в каком случае». У серпні Катерина писала головнокомандувачу Потьомкіну в діючу армію:

«Мне очень приятно, мой друг, что вы довольны мною и маленьким Чернявым. Это довольно милое дитя, имеющее искреннее желание делать добро и вести себя хорошо; он вовсе не глуп, имеет доброе сердце и, надеюсь, не избалуется. Он сегодня одним росчерком пера сочинил вам милое письмо, в котором обрисовался, каким его создала природа»[7]

Суперництво з Потьомкіним

Зубову вдалося переконати Катерину в своєму «приємному умоначертаніі», а головне - в тому, що він не на жарт закоханий в неї як в жінку, що зберегла і в 60 років всі принади юності[8]. За свідченням однієї з придворних дам, у цього фаворита, чий «ледачий томний вид носить відбиток безпечності його характеру», було все ж досить освіти, хороша пам'ять і здатність до музики[9]. Музику він вивчав з жаром і в підсумку навчився непогано грати на скрипці. Імператриця стала обсипати свого останнього фаворита милостями: 3 жовтень 1789 року Зубов отримав призначення корнетом Кавалергардского корпусу з підвищенням в генерал-майори, 3 лютого 1790 роки йому надано орден Св. Анни, в липні 1790 року - прусські ордена Чорного і Червоного орлів і польські Білого орла і Св. Станіслава 8 вересня 1790 року - орден св. Олександра Невського, 12 березня 1792 отримав звання генерал-поручика і призначений Її Імператорської Величності генерал-ад'ютантом.