Користувач:Артіво/Чернетка
Завістовський Сигізмунд Ян Леон
Завістовський Сигізмунд Ян Леон ( 17 (30) травня 1883, село Осівці, Київська губернія, Російська імперія - 2 січня 1938, Київ, Українська СРР, СРСР) - український радянський лікар-винахідник (1936), пропагандист-новатор.
Докладніше: Завістовські гербу Яструбець (пол. Jastrzebiec - внесений у 6 Частину Книги Польських Дворян Київської губернії, Санкт-Петербург, 1902 рік ) - шляхетський герб українських, польських, литовських, білоруських родів, зустрічається вперше у документах, датованих 1386 роком, з 1401 року носить сучасну назву. Включає 1108 родів Білорусі, України, Литви і Польщі, зокрема Бжазовські, Вітовські, Завістовські, Немировичи, Пратосовичи, Свенцицькі, Барвінські. (з Вікіпедії)
Життєпис
Народився в селі Осівці Брусилівського повіту Житомирської області ( Київська губернія, Російська імперія, нині Україна). Батько майбутнього лікаря був поміщиком і освіченою людиною, поліглотом, з родини спадкових дворян, а його дід Аполлінарій Кржижановський ( Давньослов'янське прізвище, що зустрічалося здавна в Київській Русі. Згадувалась у переписах Стародавньої Русі (з Вікіпедії), та його донька Леонтина, згодом мати Сигізмунда, після відомих подій 1863-64 років, були вислані до Західного Сибіру ( Січневе повстання шляхти, у польському визвольному русі, у боротьбі проти російського царизму - 1863 - 1864 років на землях колишньої Речі Посполитої. Разом із поляками, у повстанні взяли участь литовці, білоруси й Українці ) (з Вікіпедії). Один із предків Кржижановських у XVII столітті був сотником запорізької січі та входив до складу генеральної старшини полковників війська малоросійського.
Мати, Леонтина ( гербу Бойомир ( пол. Bojomyr ) - внесений до Частини 6 Спільного гербовника дворянських родів Всеросійської імперії ), була поміщицею із знатного дворянського роду із села Осівці ( нині Брусилівський район, адміністративна одиниця на Південному Сході Житомирської області України ).
Дитячі роки Завістовського минули в селі Осівці на Житомирщині ( тепер Брусилівський район Житомирської області ). Маленький Сигізмунд отримав базову початкову освіту в інтелігентній родині, де опанував ази польської, української, російської та французької мов. Для продовження загальноосвітнього навчання родина хлопчика переїхала до Житомира. Там, у 1899 р. Сигізмунд Завістовський закінчив 2-класну міську школу, а в 1900 р. - однорічний курс у 3 класі 2-ї школи цього ж міста.
Важливим фактором біографії молодого студента, у просуванні освіти та кар'єри, була копітка турбота про отримання сертифіката довіри - обов’язкового для кожного навчального закладу тодішньої імперії. Оскільки його предки були учасниками руху опору проти російського диктату. Сигізмунду доводилося доводити, що він дотримується домінуючих принципів, цінностей та норм поведінки в суспільстві. І вже в 1908 р., маючи на руках сертифікат благонадійності з відділення поліції в Житомирі, він поступає до медичного відділення Київського Імператорського університету Св. Володимира - де, вже кілька років, його старший брат Станіслав навчався на юридичному факультеті - і отримує статус студента університету з усіма правами. А, ще два молодші брати опановували військове мистецтво в спеціальних навчальних закладах. Серед дружнього, спорідненого чоловічого оточення, виділялася їх взаємна любов до своєї єдиної сестрички Оленьки.
У 1914 р., з початком Першої світової війни 1914-1918 рр., як випускник медичного факультету університету, Завістовський був призваний до російської армії офіцером медичної служби - лікарем 46 Дніпровського полку. Та, з розгортанням воєнних дій у Європі, він був призначений старшим лікарем військово-санітарного поїзда Лит. Р. №262. Цей мобільний військовий госпіталь направляється на вогненні рубежі різних фронтів. Там молодий лікар завдяки своїй молодості та своєму покликанню, у важких ситуаціях, особисто допомагає санітарам виносити поранених солдатів з полів битв. Там, серед попелястого серпантину кривавих бомбових западин, у сірому пороховому тумані, він зустрічає приземленого плачучого ангела, над тілом зовсім юного солдата, розірваного місивом військової бійні - сестру милосердя - його першого кохання та майбутньої дружини, і моєї бабусі - Стефанію.
У 1916 році загартований фронтовик, перебуваючи у короткій відпустці, складає випускні іспити на медичному факультеті університету св. Володимира. Серед випускників-дипломантів, у товаристві з воєнлікарем Завістовським, був майбутній письменник - Михайло Булгаков, який, отримав диплом з відзнакою - ідентичного випускника Сигізмунда Завістовського - "Київ", 20 жовтня, 1916, ( дом. архів - номер диплома С. Завістовського - 38079 - 5332 ). А диплом його однокурсника, зберігається в "Будинку-музеї Булгакова" на Андріївському узвозі у Києві. Після випускної церемонії, бажаючи підтвердити своє призначення лікаря в екстремальних умовах, Завістовський знову відправляється на фронт, який дотягнеться, аж, до Румунії - будучи старшим лікарем польового військово-санітарного поїзда №34. І, після капітуляції Німеччини - 3 березня 1918 року - 24 березня цього ж року, военврач був демобілізований з військової служби.
Під час повоєнного відновлення в СРСР, в середині 1920-х - на початку 1930-х, Сигізмунд Завістовський, лікар першої лінії, як фахівець вірусології, уповноважений державою, вирушає в середовище бурхливих стихій, що косили на смерть людей - епідемій, що поширювалися по всій країні, після страшної військової м'ясорубки Першої світової війни.
Після повернення до Києва у 1935 р. доктор Завістовський продовжує боротьбу за здорове суспільство, призначеним санітарним інспектором Київської спеціальної комісії по боротьби з антисанітарними умовами. Він дбає о поліпшенні роботи лікарів поліклінік в спілкуванні з недієздатними хворими, котрі потребують медичні послуги. Таким чином, він, у 1936 році заснував та запровадив в дію прогресивний метод роботи дільничних лікарів на дому, за викликами пацієнтів. Після заслуженої похвали, опублікованої в радянській пресі російською мовою під заголовком "Прекрасный почин доктора Завистовского" ("Відмінна ініціатива доктора Завістовського") у "Робітничій газеті" ("Рабочее слово")№ 147 (950) від 18 грудня 1936 р., новий метод було впроваджено в багатьох медичних закладах, на початку, переважно в столиці.
Беручи до уваги особисті якості лікаря, такі як гуманізм, співчуття, наукова та педагогічна діяльність, та ненормальні умови проживання п’яти людей у квартирі площею 15 квадратних метрів - у сім'ї, також, проживала старша сестра дружини доктора Ядвіга, яка втратила свого нареченого в Першій світовій війні - місто надало великій родині більше житлового простору в окремій трикімнатній квартирі в Києві, в одному з небагатьох, сталінських часів, новобудов, в самому центрі столиці, біля Золотих воріт, у місті Ярослава. Новий елітний масивний шестиповерховий пам'ятник урбаністики викликав ажіотаж серед "могутніх цього світу", навколо заходу під кодовою назвою "Ордер" - через відсутність достатніх, комфортних квартир, було багато "кандидатів" на квартиру новостворених новоселів Завістовських. В основному життя мешканців міста зосереджувалось в комунальних квартирах без зручностей. Тому, провідні сталіністи-кар'єристи, маючи "схоплене" становище в суспільстві, скористалися "свободою слова" пролетарської "демократії" - оббрехали доктора і сфабрикували на нього донос, як на "ворога народу", щоб заволодіти "золотим ключем" затишної квартири маніакального сталінського делікатесу.
Сигізмунда Завістовського було заарештовано 29 жовтня 1937 року. Сім'ю "ворога народу", насильно виштовхали з квартири, у прохолоду тієї осінньої ночі, а квартиру опечатали. Доктора звинуватили в участі в ефемерній контрреволюційній змові та відкритому польському самовираженні в сім'ї - у мовному спілкуванні польською, і, розстріляли, 2 січня 1938 року, у підвалах колишнього Інституту шляхетних панянок - пам'ятника архітектури XIX століття (архітектор Вікентій Беретті), збудованого у 1842 році. У 30-х роках минулого століття цей навчальний заклад було перетворено на каральний орган НКВС (КДБ). Тіло доктора Завістовського, як і тіла інших невинних жертв, було завезено до загальної могили у Биківнянському лісі поблизу Києва. У колекції документів книги "Биківнянські жертви" - (Київ 2007) на стор. 317 і 327, є згадка про Завістовського.
І, ось зараз, 82 роки потому, можна почути відгомін серцевих дзвонів. Гармонія озвученої партитури симфонії надзвичайного життя однієї біографії одухотворює велич емоційних надр природи людських цінностей. І, тепер, досконалість цієї фантастичної життєвої гармонії відображена у барельефній пам'ятці - на вулиці Миколи Лисенка, 4 - захопленої вдячності нащадків. Цей бронзовий портретний рельєф лікаря, як і інша моя скульптура, зробленої з горіхового дерева, в яку, я вклав дух спогадів та стримані сльози моєї бабусі Стефанії - дружини Завістовського та мого діда - незабутнього охоронця сімейного вогнища, доброзичливого і відданого друга коханої людини, аж до її смерті у 1982 році. Цей унікальний образ наділив мене енергією чутливих емоцій пізнання минулого, і силу в психологічному тлумаченні мого ідеалу в роботі над ії скульптурою - створивши її бюст для символічної зустрічі зі своїм героєм, в цій родинній епопеї - сім'ї, розлученої в 1937 році і возз'єднанної в 2019 році - там же, на тому самому місці - звідки з'явилася і зникла зловісна тінь вбивць, звідки пішов у невідомість ідеал батька, чоловіка, людини, де на колінах залишилася ридаюча, розбита горем, мати, в оточенні дітей - мого батька та тітки, що плакали, самотньо, просто, на обвітреною холодом осінній вулиці. Тож сімейна ідилія знову возз'єдналася. Я радий, що зміг передати цій події тепло сліз спогадів мого друга, наставника та вчителя - міг символично пов’язати ці дві дорогі мені постаті на момент зустрічі. Відродження чистого імені діда в суспільстві та відкриття меморіальної дошки - ще одна сторінка української історії - історії, яка заповнює прогалини у своїй великій спадщині та примножує безмірні цінності цивілізованої європейської держави - вільної України.
| ОтветитьПереслать |