Користувач:Андрій Байса/Володимир Ільницький

Володимир Ільницький 1877-1942 Походив із сім'ї лісничого Данила Ільницького з Турківщини, що на Львівщині. Закінчив Львівську гімназію, правничий факультет Львівського університету після якого прибув до Дрогобича для проходження практики в адвокатській канцелярії Шайне. За недовгий період завдяки широким знанням, успішній практиці та досвіду зробився головним нафтовим адвокатом у Дрогобичі, відкрив власну контору в 1917 році. 1921-го року купив в місцевого багача кам'яницю по сусідству з повітовим староством на нинішній вулиці І.Франка(сьогодні відома як "вілла Ільницьких"). Як пише знаний дослідник Дрогобиччини Роман Пастух, Володимир Ільницький "був не просто заслужений, а найзаслуженіший громадянин українського Дрогобича". Був активним учасником багатьох українських організацій та входив до складу управ "Просвіти", "Рідногї школи", "Зорі" та ін. Належав до політичниї партії УНДО, згодом перейшов до Фронту національної єдності. Від 1920 року обіймав посаду другого заступника бургомістра, платню 1100 злотих місячно майже повністю віддавав на потреби громади. Авторитетний адвокат і громадський діяч, до якого зверталися з повагою "пане докторе", був фундатором і головою комітету будівництва приватної гімназії ім. І.Франка(нині 1-а Школа чи Ліцей №1). По закінченні будівництва гімназії в 1930 році залишив посаду віце-бургомістра на користь С.Витвицького(посада зарезервована для українців). Володимир Ільницький був засновником і активним учасником товариства "Підойма", що об'єднувало українських власників та захищало їхні майнові та правові інтереси, вважався провідним синдиком - спеціалістом-знавцем нафтового права.

В кінці вересня 1939-го в Догобичі запанували московсько-більшовицькі окупанти, а помешкання Ільницьких вподобав собі генерал, військовий комендант Тимчасового управління. Володимира було заарештовано, відпущено, знову заарештовано як ворога робітничого класу. Зважаючи на абсурдність обвинувачень суд 10-го травня 1940 року зняв всі обвинувачення, Володимира виправдали. Але при виході з приміщення судового засідання знову затриманий працівниками НКВД. Востаннє Володимира Ільницького бачив його син Степан 19-го вересня 1940 року на короткому побаченні. На подальші запити сім'ї енкаведисти відповідали, що Володимира в тюрмі вже немає, про його долю повідомляти відмовлялися. Тільки після війни рідні, за запитом Швейцарського Червоного Хреста, діналися, що буцім-то він був засуджений до десяти років таборів Сибіру і по дорозі туди помер в травні 1942 року.

До слова, його син Степан - борець за волю України, комбатант української дивізії "Галичина", після декількох повоєнних років в Європі перебрався до Північної Америки, де став знаним спеціалістом нафто-хімічної промисловості, дочекався української Незалежності, багаторазово навідувався до України, де давав кошти для підтримки обдарованих українських студентів.