Користувач:Алаліл/Ідейні якості особового складу
Ідейні якості особового складу — це основні чинники ідейних переконань військовослужбовців, які спонукають особовий склад до свідомого виконання військового обов’язку, героїчного захисту своєї Батьківщини та здійснення мужніх вчинків.
Ідейні переконання особового складу визначається сутністю поняття «ідея», яке у словнику С. І. Ожегова (1970 р. вид.) тлумачиться як уявлення, що відображає дійсність у свідомості людини, виражає ставлення людини до неї і є основним принципом світосприйняття. На сьогодні основною дійсністю для всіх громадян нашої країни є розбудова Української незалежної держави. За М. Вебером, суттєвою опорою сучасної держави є саме національна ідентичність. Дослідник К. Дойч стверджує, що нація — це народ, який володіє державою, а Е. Гаас доводить, що нація — це група людей, які бажають здійснити самовизначення, намагаються створити чи зберегти власну державу. За концепцією Ф. Мейнеке «нація-держава» національна належність є справою особистого вибору, тому що нове культурне утворення піднімається над етнічними відмінностями. Відомий вітчизняний історик та державний діяч М. Грушевський стверджував, що українцями від часів Шевченка називали людей, які хотіли волі для України. Але не тільки хто природжений українець, а всякий той, хто хоче бути з українцями, хто приймає їх мову, віру і звичаї [1: 41, 42][1].
Основою для формування нації і розбудови держави є мова. Для української нації державною є українська мова. Відомий вітчизняний поет В. Сосюра писав: «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема». У. Аммон стверджує, що до основних якостей громадянина належить активне володіння рідною мовою, яка є мовою своєї нації, вона пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їх духовними надбаннями. Занепадає мова — зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою, до якої належать і військовослужбовці військових формувань України, то сильною і високорозвиненою стає й держава [1: 42][1]. Командири, офіцери штабів, органів виховної роботи (по роботі з особовим складом) та служб мають наполегливо впроваджувати у повсякденну життєдіяльність особового складу українську мову, мобілізуючи військовослужбовців особистим прикладом. Досвід свідчить, якщо командири (начальники) спілкується державною мовою, то їх прикладу наслідують і підлеглі [1: 42][1].
Вітаючи українців з Днем української мови та писемності (09.11.2014) Президент України П. Порошенко сказав: “Любімо українську мову, плекаймо її. Говорити нею – це найкращий спосіб її підтримати. Дедалі більше російськомовних поділяє позицію, на якій і я стою, як Президент: єдиною державною є і буде наша українська мова. Ми бачимо, що російською мовою Україну захищають і люблять так само мужньо і палко, як українською. Після того, що ми всі разом пережили і переживаємо цього року, нас вже ніхто і ніколи не розділить за мовною ознакою. Я, як Президент, цього не допущу”.
Категорії «українська нація», «українська мова», «українська держава» не є брендом чи гаслом якоїсь політичної партії, бо зазначені категорії виражають сутність і мету всього українського народу, а виховання у військовослужбовців стійких національних переконань, шанобливого ставлення до української мови, державницької свідомості не може бути віднесеним до політичної агітації, ведення якої у військових частинах заборонено законами України, тому що саме ці якості є основою патріотизму особового складу Збройних Сил та інших військових формувань України [1: 42][1].
Усе зазначене є вагомим підґрунтям визначення ідейності особового складу: по-перше, за усвідомленням військовослужбовцями своєї належності до української нації (на підставі етнічного походження чи громадянства), внутрішньою готовністю захищати свою національну гідність та національні інтереси; по-друге, за рівнем використання особовим складом української мови на службових заходах, заняттях і в побуті; по-третє, за ставленням військовослужбовців до Української держави, готовністю захищати її незалежність, територіальну цілісність та конституційні права українського народу від протиправних посягань. Тому тлумачення про безідейність військовослужбовців є теоретично неправильним і практично шкідливим. Варто вести мову не про безідейність військовослужбовців, а про шляхи досягнення їх ідейної єдності. Це має бути основним напрямком виховної діяльності командирів (начальників), штабів, органів виховної роботи (по роботі з особовим складом) та служб [1: 42, 43][1].
Очевидно, що ідейні переконання у якості ідейного складника морального духу особового складу мають найбільшу вагу серед інших його складників. Відомо багато фактів з історії людства й українського народу, коли люди з глибокими ідейними переконаннями досягали перемоги, не маючи переваги у силах і озброєнні, свідомо проявляли масовий героїзм, перетерплювали труднощі служби, виконували військовий обов’язок, не сподіваючись на винагороду. Це підтверджує відомий вислів про те, що ідеї, оволодіваючи масами, перетворюються на рушійну силу [1: 43, 44] [1].