Відкрити головне меню

Корисні копалини Папуа Нової Гвінеї

Зміст

Загальна характеристикаРедагувати

Країна багата на поклади золота, кобальту, міді, молібдену, є також нікель, срібло та ін к.к. (табл.).

Таблиця. — Основні корисні копалини Папуа Нової Ґвінеї станом на 1998—1999 рр.

Корисні копалини

Запаси

Вміст корисного компоненту в рудах, %

Частка у світі, %

Підтверджені

Загальні

Золото, т

1820

2900

0,6 – 3,2 г/т

3,7

Мідь, тис. т

9624

10247

0,54 (Cu)

1,4

Молібден, тис. т

99

109

0,006 (Мо)

1,1

Нафта, млн т

41,1

 

 

 

Нікель, тис. т

220

1400

0,9 (Ni)

0,4

Природний горючий газ, млрд м3

170

 

 

0,1

Срібло, т

5130

6130

50 г/т

0,9

Кобальт, тис. т

142

151

0,11 (Со)

2,6

Окремі види корисних копалинРедагувати

Вуглеводні. У Папуа Новій Ґвінеї виявлені запаси нафти і природного газу. Запропонований перший проект прокладки газопроводу в Австралію, прогнозують і інші проекти.

У 2002 р на Південних Висотах Папуа Нової Ґвінеї за 10 км південний схід від нафтового родовища Гобе Південно-Східне розкрито вуглеводневі поклади висотою 30 м; водо-нафтовий контакт (ВНК) знаходиться на глибині 2453 м. Площа Біліп є власністю фірм Santos, Oil Search, Murray Petroleum, Cue PNG Oil Company [Petroleum Economist. 2002. V.69, № 12].

Золото. Прогнозні ресурси золота в країні — 2-5 тис.т, що становить 6-у позицію у світі (поряд з Австралією, Канадою, Ґаною, Індонезією, Венесуелою, Перу і Чилі). Країна володіє унікальним родовищем золота — Ліхір, яке за початковими запасами дорогоцінного металу займає 1-е місце у світі, а також родовище світового значення Поргера.

На початку XXI ст. геологорозвідувальні роботи (ГРР) в Папуа Новій Ґвінеї показали, що ліміт великомасштабних родовищ золото-порфірових руд (таких як Ліхір і Поргера) вичерпаний. Тому починаючи з 1995 р. основна увага приділяється розвідці багатих руд жильних золото-срібних родовищ епітермального типу середнього і великого масштабу. До таких об'єктів належать розташовані в сер. частині о. Новая Ґвінея родов. Маунт-Кар (Mount Kare), Каїнанту (Kainantu) і родов. рудного поля Моробе (Morobe). Всі вони пов'язані з вулкано-тектонічними спорудами, що характеризуються виявом центральних жерлових штоків субвулканічного і (або) гіпабісального типу, які нерідко супроводжуються трубо- і лійкоподібними тілами експлозивних брекчій.

На кінець 1999 р. загальні запаси родовища Маунт-Кар становили 20,4 млн т руди із вмістом золота 5,6 г/т (114 т золота), срібла — 28,7 г/т; підтверджені запаси категорії measured — 69,5 т золота. Руди оконтурені за бортовому вмістом золота 1 г/т. Родовище Каїнанту являє собою три субмеридіональні жильні зони — Ірумафімпа (Irumafimpa), Аракомпа (Arakompa) і Маніапа (Maniapa). На кінець 2000 р. передбачувані запаси в розвіданій дільниці зони Ірумафімпа становили 1.84 млн т руди, або 25 т золота.

У межах рудного вузла Моробе розвідане родов. Гідден-Валлі (Hidden Valley), Гамата (Hamata) і Каверой-Крік (Kaveroi Creek). У 1999 р. на родов. Гідден-Валлі є 26.1 млн т руди із вмістом золота 3.5 г/т, або 91 т золота. На родов. Гамата у 1998 р. підраховано 5 млн т попередніх запасів руди із вмістом золота 2.9 г/т, передбачувані запаси золота — 14.5 т.

Кобальт і нікель. За даними ГГР є перспективи збільшення ресурсів кобальт-нікелевих латеритних руд. Нікель-кобальтове родовище Раму, розташоване на півн. узбережжі країни в провінції Маданґ, за 75 км на півд.-захід від м. Маданґ, відкрите в 1962 р. Родов. приурочене до кори вивітрювання серпентинізованих дунітів і габроїдів. Виявлені ресурси оцінені в 143.2 млн т руди, що містить в середньому 1.01 % нікелю і 0.1 % кобальту, з них підтверджені запаси становлять 75.7 млн т з 0.91 % нікелю і 0.1 % кобальту.

Кобальт-нікелеве родов. Вово-Гап знаходиться в провінції Оро. Виявлені ресурси родовища становлять 48.8 млн т руди з середнім вмістом нікелю 1,22 %, кобальту — 0,084 %. Висока імовірність збільшення ресурсів руди до 300 млн т.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.