Відкрити головне меню

Концепція публічної сфери Юрґена Габермаса

Концепція публічної сфери (нім. die Öffentlichkeit) — це комунікаційна теорія німецького філософа і соціолога Юрґена Габермаса, яка розглядає мас-медіа як регулятор суспільного життя і як особливий майданчик для формування громадської думки. Вперше теорія висловлена в книзі «Структурна зміна публічної сфери: дослідження щодо категорії буржуазного суспільства», яка описує зародження публічної сфери, а також причини її піднесення та спаду.

Зміст

Основні положення теоріїРедагувати

Юрґен Габермас формує поняття публічної сфери, виходячи з історичних контекстів англійської, французької та німецької розвитку в XVIII і XIX століттях. Соціолог пов'язує зародження публічної сфери з розвитком капіталізму, завдяки якому інформація почала поширюватися як товар. Він зазначає, що преса стала загальнодоступною і трансформувала докапіталістичне приватне товариство в суспільство соціальне, де кожна людина залежить від собі подібних. Доступ до достовірної інформації і можливість обговорити її формують не тільки публічну сферу, а й ефективне демократичне суспільство, на думку Габермаса.

Зародження і розквіт публічної сфериРедагувати

Політично діюча публічна сфера виникає раніше за все в Англії на рубежі XVII-XVIII століть. Сили, які бажають мати вплив на рішення державної влади, звертаються до резонерства публіці — так виникає парламент.

Спираючись на роботи Ганса-Ульріха Велером, Габермас пише, що зародження публічної сфери в Німеччині стало наслідком епохи Просвітництва. До кінця XVIII століття в Німеччині формується «невелика, але критично дискутують публічна сфера» [1], яка складалася з начитаних громадян середнього стану. В цей же час розвивається мережа комунікації. Число читачів зростає, через що публікується все більше нових книг, газет, журналів; з'являються нові автори і видавництва, збільшується мережа публічних бібліотек. Важливу роль зіграло формування просвітницьких спілок і об'єднань (в тому числі масонські ложі), які дозволяли обговорювати суспільно важливі питання.

« Клас підприємців став досить заможним, щоб домогтися самостійності і позбутися від опіки держави і церкви. До цього в сфері суспільного життя домінували двір і церква, підкреслено демонстрували прихильність феодальним звичаям, поки що зростає багатство нових капіталістів підірвало панування традиційної знаті. Одним з проявів цього багатства стала зростаюча підтримка підприємцями за все, що було пов'язано з літературою і літераторами: театру, кав'ярень, романів та літературної критики. Потім в свою чергу ослабла залежність літераторів від покровителів, і, звільнившись від традиційних залежностей, вони сформувало середу, критично налаштовану по відношенню до традиційної влади. Як зауважує Хабермас «мистецтво світської бесіди перетворилося в критику, а гострослів'я — в аргументи»[1]. »

Завдяки ринковим відносинам капіталізм втрачав свою залежність від держави. Через низькі видавничі витрати і пасивність державного апарату преса стає все більш вільною. Свобода боротьби думок на її сторінках, в свою чергу, сприяла виникненню політичної опозиції.

Важливу роль в політизації суспільної сфери в усій Європі зіграла Велика французька революція. До неї публічна сфера розвивалася в руслі літературної традиції. Революція ж підняла статус преси та політизувала літературу. Незважаючи на тиск цензури, громадськість почала відкрито висловлювати свої погляди і закликати до обговорення значущих питань.

Габермас зазначає, що публічна сфера тісно пов'язана з правової і економічної сферами, тому будь-які зміни в них тягнуть за собою перетворення як в публічній сфері, так і в політичній поведінці суспільства.

Ознаки публічної сфериРедагувати

До XIX століття публічна сфера досягла свого розквіту. Юрґен Габермас виділяє такі характерні їй риси: відкрита дискусія, критика дій влади, повна підзвітність, гласність і незалежність дійових осіб від економічних інтересів і контролю держави[2]. Причому боротьба з патерналізмом стала одним з вирішальних факторів (поряд зі становленням капіталізму), який сприяв лібералізації політичної системи, появи вільної преси, а також більш повного представництва капіталу у владі.

Причини занепаду публічної сфериРедагувати

Розвиток капіталізму стало основною причиною не тільки розквіту публічної сфери, а й її занепаду. Завдяки подальшої рефеодализации окремих сфер життя суспільства «взаємопроникнення» і відносна рівновага відносин публічної сфери і приватної власності змістилося на користь останньої. Дебати змінилися агітацією в боротьбі за приватні інтереси, політичні партії почали отримувати фінансування від бізнесу, парламент більше не спирався на громадську думку.

Однак Габермас вважає, що публічна сфера хоч і втратила свою незалежність, але не зникла. Сьогодні вона частково виражається в політичних дебатах, вибори, опитуваннях громадської думки. З точки зору Габермаса, головним ворогом рудиментів публічної сфери є PR-технології - це «маскарад, до якого учасники дебатів вдаються, щоб приховати свої справжні інтереси, розмірковуючи про" суспільство загального добробуту "або про" національні інтереси ", а це, в свою чергу, перетворює дискусію в сучасному суспільстві в "підробку під справжню публічну сферу»[3].

Публічна сфера сьогодні і мас-медіаРедагувати

Паралельно трансформації публічної сфери відбуваються зміни в системі мас-медіа. ЗМІ відстежують події суспільного життя і в ідеалі повинні служити майданчиком для діалогу влади з суспільством. Але медіа сьогодні більшою мірою представляють собою монополістичні організації, втративши свою найважливішу функцію - неупереджено доносити громадянам достовірні відомості. У XIX столітті ЗМІ поширювали інформацію, сьогодні ж під тиском держави і рекламодавців вони формують громадську думку і потреби аудиторії. Крім того, Хабермас підкреслює, що збільшення кількості інформації не означає до появи більш інформованого суспільства: в цьому випадку більше не означає краще.

На сучасному етапі збереглося кілька інститутів публічної сфери, однак вони теж руйнуються через процеси комерціалізації: публічні бібліотеки, музеї та художні галереї пропонують аудиторії пізнавально-розважальний контент, щоб бути затребуваними і, найголовніше, рентабельними. Це призводить до того, що розумова діяльність індивіда зводиться до мінімуму, оскільки розважальна інформацію не передбачає її критичного осмислення.

Критика концепції публічної сфериРедагувати

Теорію Юрґена Габермаса часто критикують. Багато дослідників цієї проблеми не згодні з «повним занепадом цієї сфери, який випливає з роботи Хабермаса»[4]. Британський соціолог Френк Уебстер заперечує твердження Хабермаса, що публічна сфера в XIX столітті була більш розвиненою: в той час жінки не мали право голосу, та й більша частина населення була неписьменною. Сьогодні публічна сфера більш доступна як мінімум через те, що люди мають доступ до Інтернету, отже, і до експертної інформації. Уебстер також вважає, що в інформаційний простір не можна повністю позбавляти розважального контенту.

Що стосується суспільного телебачення, яке Габермас вважає зразковим типом ЗМІ, Уебстер наводить свої контраргументи: наприклад, співробітниками BBC могли стати тільки випускники Кембриджа і Оксфорда, і телекомпанія, незважаючи на свій престиж, була замкненою корпорацією.

Австралійський політолог Джон Кін також відкидає ідею суспільного мовлення, якщо воно говорить від імені нації і існує на дотації держави. Замість цього Кін пропонує створити мережу неурядових організацій для суперечок громадян та інформування один одного. Бламлер і Коуман, в свою чергу, пропонують створити електронну палату громад, щоб маси могли отримувати достовірні відомості.

Григорій Юдін зазначає, що робота Габермаса цікава тим, що пропонує найбільш грунтовну теорію громадської думки, не йдучи в «одну з двох крайнощів: або в уречевлення громадської думки, некритичне ставлення до результатів опитувань як до очевидною репрезентації суспільства; або в скептицизм по відношенню до опитувань, який не дає побачити їх місце в сучасній політиці»[5].

У 2000 році Джим МакГіган запропонував поняття «культурної публічної сфери» - це своєрідний майданчик, за допомогою якої люди обговорюють те, що зачіпає їх за живе (шлюб, зовнішність, діти, зовнішня вразливість) - те, чим знехтував Хабермас у своїй теорії.

Актуальність теоріїРедагувати

Книга «Структурна зміна публічної сфери: дослідження щодо категорії буржуазного суспільства» неодноразово перевидавалася на німецькою та іншими європейськими мовами, але найбільшу популярність здобула після перекладу на англійську мову. Роботу Габермаса високо оцінили політологи, медіадослідники, історики і філософи, після чого Юрґен Габермас був визнаний видатним філософом двадцятого століття.

ПриміткиРедагувати

  1. Уебстер Ф. Управління інформацією і маніпулятивні технології // Теорії інформаційного суспільства. М.: 2004. С. 221
  2. Габермас Ю. Політичні функції публічної сфери // Структурна зміна публічної сфери: дослідження щодо категорії буржуазного суспільства. М.: 2016. С. 112—137
  3. Уебстер Ф. Управління інформацією і маніпулятивні технології // Теорії інформаційного суспільства. М.: 2004. С. 223
  4. Hohendahl P. Critical Theory, Public Sphere and Culture: Jürgen Habermas and his Critics. New German Critique №16, 1979. P. 89-118
  5. Юдін Г.Б. Рецензія на книгу: Габермас Ю. Структурна трансформація публічної сфери: Дослідження щодо категорії буржуазного суспільства (2016) // Філософія. Журнал Вищої школи економіки. 2017. Т. I, № 1. С.216

ЛітератураРедагувати

  1. Уебстер Ф. Теорії інформаційного суспільства. М.: 2004;
  2. Габермас Ю. Структурна зміна публічної сфери: дослідження щодо категорії буржуазного суспільства. М.: 2016;
  3. Юдін Г.Б. Рецензія на книгу: Габермас Ю. Структурна трансформація публічної сфери: Дослідження щодо категорії буржуазного суспільства (2016) // Філософія. Журнал Вищої школи економіки. 2017. Т. I, № 1, С.123-133;
  4. Ярська-Смирнова Є.Р., Романов П.В. Публічна сфера: теорія, методологія, кейс стаді: колектив. моногр. / під ред. Є.Р. Ярською-Смирнової і П.В. Романова. М.: 2013;
  5. Calhoun, Craig, ed. (1993). Habermas and the Public Sphere. MIT Press. ISBN 0-262-53114-3.
  6. Hohendahl P. Critical Theory, Public Sphere and Culture: Jürgen Habermas and his Critics. New German Critique №16, 1979. P. 89-118;
  7. Matthew G. Specter (2010). Habermas: An Intellectual Biography. Cambridge: Cambridge University Press;
  8. Todd Gitlin (April 26, 2004). Jurgen Habermas. Time Magazine;
  9. Wehler H.U. Deutsche Gesellschaftsgeschichte. Bd. 1. München, 1987.