Вікіпедія

Клюй Василь Семенович

Василь Семенович Клюй (нар. 16 березня 1927, Шевченко, Компаніївський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) — український учений, кандидат економічних наук, професор Інституту післядипломної освіти керівників та спеціалістів агропромислового комплексу Національного університету біоресурсів і природокористування, академік Національної академії аграрних наук України.

Клюй Василь Семенович
Народився 16 березня 1927(1927-03-16) (97 років)
Травневе, Компаніївський район, Кіровоградська область, Українська СРР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність науковець
Alma mater Київський інститут політології та соціального управління
Галузь сільське господарство
Заклад Рада міністрів УРСР
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Вчене звання професор[d]
Науковий ступінь кандидат економічних наук
Війна німецько-радянська війна
Військове звання Головний старшина і полковник
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» орден «За мужність» Медаль «Захиснику Вітчизни» ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Заслужений працівник сільського господарства Української РСР Державна премія Української РСР у галузі науки і техніки Почесна грамота Кабінету Міністрів України Почесна грамота Верховної Ради України
медаль «70 років визволення України від фашистських загарбників» знак «25 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні»
CMNS: Клюй Василь Семенович у Вікісховищі

Життєпис ред.

Василь Семенович Клюй народився 16 березня 1927 року на хуторі Шевченко Компаніївського району Кіровоградської області[1]. Родина жила в землянці, в сім'ї було шестеро дітей, з яких вижило п'ятеро[2]. Батько — Семен Карпович, у 50-річному віці вирушив на війну, дійшов до Угорщини, загинув у Будапешті. Мати — Поліна Власівна, одна ростила дітей, прожила до 95 років[3].

Початкову школу закінчив у рідному хуторі, середню — у сусідньому селі Водяне[2]. Під час навчання цікавився радіотехнікою, опанував морзянку, також проходив військовий вишкіл, навчався стрільбі, метанню гранат, риттю окопів, стрибкам з парашутом[4][2]. Після звільнення Кіровоградщини від окупації, у 1942 році у віці 17 років Клюй з дев'ятикласною освітою був мобілізований польовим військкоматом і направлений на підготовчі курси радистів, після закінчення яких при штабі Чорноморського флоту у місті Поті вступив радистом-шифрувальником на субмарина «Щ-215» під командуванням Михайла Грешилова[5][6][3][2]. У воєнні роки «Щ-215» здійснила 14 бойових походів, за час яких здійснила вісім торпедних атак і потопила п'ять ворожих суден. Також екіпаж підводного човна постачав боєприпаси в обложений Севастополь, а в 1944 році брав участь у визволенні Одеси[7][8]. Перемогу Клюй разом зі своєю бойовою командою зустрів в Одесі[9][2].

Відслуживши шість років на флоті, в 1949 році демобілізувався у званні головного старшини[6][2]. Повернувшись в рідне село, в тому ж році був одноголосно обраний головою колгоспу імені Чапаєва, не маючи навіть ні досвіду керівної роботи, ні спеціальної освіти. Проте, володіючи природною кмітливістю, завзятістю і наполегливістю, доклав великих зусиль для відновлення народного господарства і зважаючи успіхів у роботі був призначений керівником Червоновершської машинно-тракторної станції, що обслуговувала 26 господарств[3][2]. За протекцією першого секретаря Кіровоградського обкома партії Леонтія Найдека був відправлений на навчання до Києва — у Вищу партійну школу, яку закінчив у 1959 році[10][2]. Надалі перебував на партійно-господарській роботі, був головою Устинівського райвиконкому і першим секретарем райкому партії (1959—1962), начальником Бобринецького територіального колгоспно-радгоспного управління (1962—1964), начальником Кіровоградського обласного управління сільським господарством (1964—1977)[10][1].

Будучи одним з керівників економіки Кіровоградщини, зробив значний внесок у розвиток сільського господарства області, курирував будівництво багатьох заводів і господарств, домігшись збільшення обсягів виробництва молока, м'яса, птиці та яєць, а також вовни. Займався розробкою та впровадженням у сільськогосподарське виробництво досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в галузі ефективного ведення сільського господарства, особливо в галузі вирощування зернових та кормових культур, наукових основ сівозміни, а також підготовкою та перепідготовкою кадрів агропромислового комплексу, налагодженням координації наукових установ Української академії аграрних наук. Є творцем Кіровоградської міжгосподарської школи по впровадженню у виробництво досягнень науки та передового досвіду, чим поклав початок новому напрямку організації підвищення кваліфікації керівників і фахівців АПК. Досвід такої школи, першої в Україні, з 1974 року став впроваджуватися вже на всесоюзному рівні, тоді як Кіровоградська область за високі показники розвитку сільськогосподарського виробництва 13 разів ставала учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР і ВДНГ України[10][3].

У 1971 році отримав науковий ступінь кандидата економічних наук, захистивши в Українській сільськогосподарській академії дисертацію за темою «Економічна ефективність виробництва яловичини та шляхи її підвищення (на прикладі спеціалізованих господарств Кіровоградської області)»[1][10]. У 1977 році перейшов на роботу до Ради Міністрів Української РСР, де подальші 12 років до 1989 року пропрацював на посадах заступника завідувача відділу агропромислового комплексу, завідувача сектору сільськогосподарської науки, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, підготовки та перепідготовки кадрів[1][3]. Також був членом Президії Ради колгоспів УРСР (1978—1982), членом наукової ради з проблем науково-технічного та соціально-економічного прогнозування при Президії Академії наук та Держплані УРСР (1979—1989), обирався делегатом III з'їзду колгоспників СРСР, ХХІІІ та XXIV з'їздів КПУ[10]. З 1988 обіймав посаду проректора Інституту післядипломної освіти керівників і фахівців агропромислового комплексу Національного університету біоресурсів і природокористування[1][10]. У 1992 році отримав вчене звання професора[1]. У 1998 році балотуватися в народні депутати України, але невдало[11]. У 2002 році обраний почесним членом Національної академії аграрних наук України[10], у 2005 році став професором кафедри інноваційної діяльності Інституту[1].

Автор численних наукових праць, книг, статей[12]. Спеціалізується на проблемах ефективності сільськогосподарського виробництва, раціонального використання сільськогосподарських земель[1]. Виступає проти приватної власності на землю[13], закликаючи скасувати законодавчі норми про її приватизацію та продаж[14]. Активно висловлює свою громадянську позицію[2], зазначав можливість примирення з УПА[15], засуджував Путіна за розв'язування війни проти України[9], виступав на підтримку українських солдатів під час російського вторгнення в країну[16].

  Сьогодні всі молоді, хто тут сидить, захищають землю, так само як і ми її захищали від краю до краю.  

— В. Клюй на зустрічі с українськими солдатами[17].

Є членом Організації ветеранів України[2], представляє інтереси підводників-чорноморців[18]. Має звання полковник запасу[19][10]. Є останнім з 42 осіб і єдиним нині живучим членом екіпажу підводного човна «Щ-215»[8][9].

Нагороди ред.

Радянські
Українські

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и О. О. Собко (2013). Клюй Василий Семенович. Энциклопедия современной Украины. Процитовано 7 мая 2022.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Павло Мороз, Тетяна Шелкопляс (12 мая 2012). Війна і мир Василя Клюя. Газета «Агропрофі». Процитовано 7 мая 2022.
  3. ↑ а б в г д Тарасенко Олександр Григорович (14 марта 2017). Захиснику землі української — 90 років. Життєва школа Клюя. Газета «Сільські вісті». Процитовано 7 мая 2022.
  4. ↑ а б Клюй Василий Семенович. Polk.inter.ua. 18 января 2016. Процитовано 7 мая 2022.
  5. ↑ Премьера к 70-летию освобождения Украины. Газета «Сегодня». 31 октября 2014. Процитовано 7 мая 2022.
  6. ↑ а б Иван Яковлев (7 мая 2021). Радость триумфа и боль о погибших. Газета «Голос України». Процитовано 7 мая 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. ↑ Люди перемоги: підводник з легендарної «Щуки». Polk.inter.ua. 2 марта 2015. Процитовано 7 мая 2022.
  8. ↑ а б В Астане в преддверии 9 мая прошел Международный форум Победителей «Великая Победа, добытая единством». Исполнительный комитет СНГ. 28 апреля 2017. Процитовано 7 мая 2022.
  9. ↑ а б в Ирина Климан, Алексей Стукало (19 мая 2016). Ветеран Второй мировой войны Василий КЛЮЙ: «То, что Путин делает от Донбасса до Черного моря, похоже на Гитлера». Газета «Бульвар Гордона». Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 7 мая 2022.
  10. ↑ а б в г д е ж и к л м н Клюй Василь Семенович. Национальная академия аграрных наук Украины. Процитовано 7 мая 2022.
  11. ↑ Клюй Василь Семенович. Центральная избирательная комиссия Украины. Процитовано 7 мая 2022.
  12. ↑ Валерій М'ятович (16 марта 2017). Василь Клюй: Причина наших невдач — поспішна всеохоплююча приватизація. Портал «З перших уст». Процитовано 7 мая 2022.
  13. ↑ Василий Клюй (3 октября 2008). Право на землю: иллюзии и реалии. Газета «Голос України». Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 7 мая 2022.
  14. ↑ Василий Клюй (17 февраля 2009). Обращение к Президенту Виктору Ющенко, бывшим Президентам Леониду Кравчуку и Леониду Кучме, народным депутатам Украины, областным, районным и местным советам. Газета «Голос України». Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 7 мая 2022.
  15. ↑ Ветеран Клюй: В концлагере есть комната, где погиб сын Сталина. Рядом сидели Бандера и Шухевич. Куда они оттуда делись?. Gordonua.com. 8 мая 2015. Процитовано 7 мая 2022.
  16. ↑ «Я готова встать на колени перед ним. Какие слова нужно подобрать?». Украинские ветераны Великой Отечественной войны попросили Путина выпустить с «Азовстали» мирных жителей и военных. Meduza. 7 мая 2022. Процитовано 7 мая 2022.
  17. ↑ РФ не выиграла бы войну без Украины — Порошенко. Деловая столица. 8 мая 2016. Процитовано 7 мая 2022.
  18. ↑ Внуки воевавших против нацистов в рядах Красной армии и УПА украинцев сейчас вместе с оружием в руках защищают Украину. Интерфакс-Украина. 8 мая 2016. Процитовано 7 мая 2022.
  19. ↑ Наталья Устюгова (5 сентября 2014). Война не имеет права править миром. Газета «Независимая Молдова». Процитовано 7 мая 2022.
  20. ↑ Розробка прогресивної технології вирощування насіння, виведення та впровадження у виробництво високоврожайних сортів люцерни для Степової зони УРСР. Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. Процитовано 7 мая 2022.
  21. ↑ Нагороджені почесною відзнакою. Кіровоградська обласна рада. Процитовано 7 мая 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клюй_Василь_Семенович&oldid=42347403