Кваліфікація злочинів

Кваліфікація злочинів у кримінальному праві – точна кримінально-правова оцінка, конкретної небезпечної дії в суспільстві. Вона полягає у встановленій відповідності між ознаками абсолютної небезпечно-суспільної дії і ознаками, передбаченого в нормах кримінального закону.

Кваліфікацію злочинів здійснюють вповноважені на це відділи і посадові особи: слідчий, дізнавач, прокурор і судді. Виділяють і особливу кваліфікацію, яку може здійснити будь-яка людина.

Юридичним повноваженням кваліфікації злочину є його склад.

Склад кваліфікації злочинуРедагувати

Процес розумовий логічний (інакше:Кваліфікація злочину) - складається із здійснення по закону і із здійснення методами, не застосованими на значеннях тверджень, а заснованими на тведженнях із відірваною формою їх від їх змісту на шкоду суті справи (на формальних твердженнях у логіці). До методів цього розумового процесу належить: дедукція, індукція, аналіз, синтез, тощо.

Кваліфікація злочину є першим етапом здійснювання норм, кримінального закону при розслідуванні злочину.

Принципи кваліфікації злочинуРедагувати

Принцип кваліфікації злочину - це загальні початки, вихідні положення, котрими слід керуватися при встановленні відповідності між фактичними ознаками скоєного й академічними ознаками, закріпленими у кримінально-правовій нормі, при пошуку статей кримінального закону, якими передбачено відповідальність за злочин. На підставі таких принципів здійснюється вибір кримінально-правової норми, що передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме цієї норми та процесуально закріплюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною нормою. Таким принципам властиві як усі риси цілого - правових принципів - так і специфічні риси, що зумовлюються процесом правозастосовної діяльності. Принципи кваліфікації злочинів не закріплені у кримінальному законі, тому їх види, систему та зміст розкриває лише теорія кваліфікації злочинів. Встановити, які положення є принципами кваліфікації злочинів, можна, базуючись на аналізі норм Конституції України, кримінально-правових положень Загальної та Особливої частин КК України, міжнародно-правових актів, схвалених державою, виходячи із загальновизнаних теоретичних постулатів і позицій, яких дотримується правозастосовна практика. Принципи кваліфікації злочинів не лише відбивають панівні погляди щодо пошуку норми Особливої частини КК України, якою передбачено відповідальність за скоєне, з приводу встановлення (доведення) відповідності між фактом і нормою, а й містять вимоги, адресовані законодавцеві й учасникові правозастосовної діяльності. Вони повинні бути відомими та зрозумілими особам, дії яких кваліфікуються, та й усім громадянам загалом.

Кваліфікація злочинів повинна здійснюватися з дотриманням таких принципів:

  • Законність
  • Офіційність
  • Об'єктивність
  • Точність
  • Індивідуальність
  • Повнота
  • Вирішення суперечних питань на користь особи, дії якою кваліфікують
  • Недопустимість подвійного інкримінування

Етапи кваліфікації злочинівРедагувати

Кваліфікація злочину виконується в наступні етапи:

  1. Встановлення фактичних обставин справи.
  2. Встановлення конкретної норми кримінального закону, яка передбачає відповідальність за злочин, який був здійснений.
  3. Встановлення складу злочину.
  4. Закріплення результатів в процесуальному акті.

Кваліфікація проводиться на різних етапах судочинства, її роздільні результати закріплюються у відповідних процесуальних документах та актах.

Значення кваліфікації злочинуРедагувати

Правильна кваліфікація грає важливу роль для:

  • дотримання принципу
  • правильної оцінки ступеня суспільної небезпеки злочину
  • визначення шкоди, яку зумовив злочин
  • визначення справедливого покарання, його виду і розміру
  • визначення складу злочину і розмежування схожих складів між собою

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Кваліфікація злочинів : навч. посіб. / [Г. М. Анісімов та ін.] ; за заг. ред. М. І. Панова ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. — Вид. 2-ге, допов. та випр. — Харків : Право, 2017. — 358, [1] с. — Бібліогр.: с. 349—359 та в підрядк. прим. — ISBN 978-966-937-162-1