Відкрити головне меню

Катакомбна церква — термін, що виник за доби СРСР і яким стали позначати різні церковні течії (зокрема, Істинно-православна церква, істинно православні християни, іоанніти, климентовці), об'єднані неприйняттям більшовизму (див. Більшовики), а також поступок більшовицькій владі з боку керівництва РПЦ (див. Московський патріархат). К.ц. почала формуватися одразу після того, як патріарх Тихон 1923 встановив молитовне поминання радянської влади під час богослужіння. Остаточно вона склалася 1927 після проголошення Декларації митрополита Сергія (див. також Сергій). К.ц. в Україні підлягала єпископам Павлу (Кратирову), Йоасафу (Попову), Григорію (Селецькому) та Варсонофію (Юрченку), а через них – митрополитові Ленінградському Йосифу (Петрових). У суворо конспіративній обстановці 1928 проведено мандрівний ("кочующий") Помісний собор, в якому взяли участь понад 70 архієреїв. Організатором собору і його головою був єпископ Марк (Новосьолов). Собор ухвалив 29 канонів. У 1930-х рр. К.ц. зазнала переслідувань. 1937 відбувся Усть-Кутський собор Істинно правосл. церкви (нині м. Усть-Кут Іркутської обл., РФ); у ньому взяли участь 2 митрополити, 4 єпископи, 2 священики й 6 мирян. Собор ухвалив 5 канонів. 1948 відбувся Ташкентський собор К.ц. (м. Чирчик Ташкентської обл., Узбекистан), в якому взяли участь 8 єпископів, 5 представників єпископів і 2 священики. Собор ухвалив 11 канонів. 1961 відбувся Собор К.ц. у Свято-Микільському скиті в Башкирії. На ньому були присутні 12 єпископів і 6 представників єпископів. Час від часу відбувалися малі собори. Після 1970 діяльність К.ц. дещо активізувалась, однак уже з серед. 1980-х рр. почала затухати. 1995 діяльність церкви відновилася.

Історію К.ц. до цього часу детально не реконструйовано. Дослідження істотно ускладнюються тим, що спецоргани тривалий час навмисно поширювали неправдиві чутки про К.ц., а відповідні архіви в РФ закриті.

ДжерелаРедагувати