Карсавін Лев Платонович
Карсавін Лев Платонович (нар. 1 (13) грудня 1882, Санкт-Петербург — 12 липня 1952, Комі АРСР) — російський історик-медієвіст, культуролог, теоретик історії, філософ.
| Карсавін Лев Платонович | |
|---|---|
| Народився | 1 (13) грудня 1882[1] Санкт-Петербург, Російська імперія[2] |
| Помер | 12 липня 1952[2] (69 років) або 20 липня 1952[3] (69 років) Абезь, Інта, Республіка Комі, РРФСР, СРСР[2] |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | філософ, медієвіст, поет, богослов |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d] |
| Галузь | філософія |
| Заклад | Бестужевські курси |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
 Роботи у Вікіджерелах Карсавін Лев Платонович у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Народився в м. Санкт-Петербург. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1906) і залишився там на кафедрі загальної історії для підготовки до професури. 1910–12 працював над докторською дисертацією в Парижі (Франція), Римі та Флоренції (обидва міста в Італії).
1912 захистив магістерську дисертацію на тему: «Очерки религиозной жизни в Италии XII–XIII ст.», а 1915 — докторську дисертацію на тему: «Основы середневековой религиозности в XII–XIII ст. преимущественно в Италии». Займав посаду професора Петроградського університету. Невдовзі після приходу в країні до влади більшовиків був звинувачений у пропаганді «попівщини» та в «середньовічному фанатизмі» і 1922 висланий на сумнозвісному «пароплаві філософів» із Росії. Перебував у еміграції спочатку в Німеччині, а потім у Франції. Від 1928 — професор філософії Каунаського, а з 1940 — Вільнюського університетів. Після приєднання Литви до СРСР репресований. Загинув у таборах у Комі АРСР, похований в Абезі. Більшість його праць стала відомою широкому загалові в СРСР лише на початку 1990-х рр.
Творчість
ред.Методологічно його роботи ознаменували початок «нової історії» в російській історіографії перших десятиліть 20 ст. Його творчість сприяла розвиткові нового напряму в історіографії, який сьогодні називають «історичною антропологією» (культурологічною історією). Він став основоположником нового методу міждисциплінарного дослідження — історико-культурного синтезу, ввійшов в історію світової думки як глибокий знавець середньовічної релігійності та культури (основні положення своєї концепції релігії та релігійності розвинув у працях «Монашество в Средние века», 1918, «Культура Середних веков», 1918, «Святые отцы Православной церкви», 1922). Історію тлумачив як цілісний процес розвитку «соціально-діяльного людства», а її рушійну силу вбачав у людській свідомості, мисленні та психіці. На його думку, саме свідомість, мислення та психіка, а не інші фактори, визначають і соціальну поведінку індивідів, і традиції груп і суспільств.
Примітки
ред.- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Карсавин Лев Платонович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
Джерела та література
ред.- Удод О. А. Карсавін Лев Платонович [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.