Вікіпедія

Карлос Арагонес

болівійський футболіст
Це іберійські ім'я та прізвище. Перше (батькове) прізвище цієї особи Арагонес, а друге (материне) прізвище Еспіноса.

Карлос Арагонес (ісп. Carlos Aragonés; нар. 16 лютого 1956, Санта-Крус-де-ла-Сьєрра) — болівійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Ф
Карлос Арагонес
Особисті дані
Повне ім'я Карлос Арагонес Еспіноса
Народження 16 лютого 1956(1956-02-16) (68 років)
  Санта-Крус-де-ла-Сьєрра, Болівія
Зріст 181 см[1]
Вага 75 кг[1]
Громадянство  Болівія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1976–1980 Болівія «Болівар» 109 (64)
1981–1984 Бразилія «Палмейрас» 12 (0)
1984–1985 Бразилія «Корітіба» 6 (0)
1985 Болівія «Дестроєрс» 16 (6)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1977–1981 Болівія Болівія 31 (15)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1991 Болівія «Реал Санта-Крус»
1992–1993 Болівія «Зе Стронгест»
1997–1999 Болівія «Блумінг»
2000–2001 Болівія Болівія
2002 Болівія «Зе Стронгест»
2003 Болівія «Блумінг»
2004 Болівія «Орієнте Петролеро»
2005 Болівія «Хорхе Вільстерман»
2005–2006 Болівія «Болівар»
2006–2009 Болівія Болівія (помічник)
2010–2011 Болівія «Блумінг»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Виступав, зокрема, за «Болівар» та «Палмейрас», а також національну збірну Болівії.

Клубна кар'єра ред.

Арагонес почав займатись футболом у скромній команді під назвою «Комерсіо» разом зі своїм братом, а потім відвідав тренування в місцевому клубі «Індепендьєнте». У 1974 році він поїхав вчитися в аргентинське місто Сальта, де грав за місцеві команди «Сентраль Норте» та «Хувентуд Антоніана». Його хороші виступи призвели до зростання популярності на його батьківщині, через що йому запропонували контракт дві болівійські команди «Чако Петролеро» та «Зе Стронгест», але він відхилив їх, бажаючи зосередитись на своєму навчанні[2].

У 1975 році Арагонес повернувся на батьківщину, підписавши контракт з командою «Болівар» з міста Ла-Пас. Водночас він хотів продовжити навчання, від якого відмовився в Аргентині, але йому завадило рішення тодішньої правлячої військової диктатури в Болівії закрити всі університети країни. У сезоні 1976 року він виграв національний чемпіонат з «Боліваром» і повторив це досягнення через два роки, під час турніру 1978 року[3]. Як гравець «Болівару» він забив 64 голи в 109 іграх чемпіонаті[4], створивши ефективний дует нападників зі своїм другом Хесусом Рейнальдо і вважається однією з найбільших легенд в історії клубу та кумиром вболівальників «Болівара»[2].

У 1981 році Арагонес приєднався до бразильського «Палмейраса» з міста Сан-Паулу. У команді Карлос мав стати наступником зіркового Адеміра, що завершив кар'єру за кілька років до того, але болівієць регулярно страждав від травм і так і не зміг закріпитись в команді. У 1984 році він приєднався до іншого місцевого клубу «Корітіба»[3], допомігши йому виграти перший в своїй історії чемпіонат Бразилії в 1985 році[5], але повернувся до Болівії ще до завершення турніру.

1985 року завершив ігрову кар'єру на батьківщині у команді «Дестроєрс» у віці 29 років через важку травму коліна[6].

Виступи за збірну ред.

У національній збірній Болівії Арагонес дебютував у 1977 році, відразу ставши її ключовим гравцем. Він грав з командою у кваліфікації на чемпіонати світу 1978 та 1982 років, але його команда не змогла кваліфікуватись у фінальну частину.

У складі збірної Арагонес був учасником розіграшу Кубка Америки 1979 року[3], де болівійці потрапити до групи смерті разом з Аргентиною та Бразилією. Болівія сенсаційно виграла два домашні матчі, обігравши спочатку чинного чемпіона світу аргентину, а потім і Бразилію завдяки ще дублю Арагонеса з однаковим рахунком 2:1. Втім дві виїзні гри завершились поразками, що не дозволило болівійцям вийти до півфіналу.

Загалом протягом кар'єри у збірній Арагонес забив п'ятнадцять голів у 31 матчі[7].

Кар'єра тренера ред.

Після закінчення ігрової кар'єри Арагонес став спортивним директором болівійського клубу «Блумінг». Пізніше він працював помічником тренера у Рауля Піно та Альсідеса Сільвейри[8].

Розпочав самотійну тренерську кар'єру 1991 року, очоливши тренерський штаб клубу «Реал Санта-Крус» і керував ним протягом наступних кількох місяців без особливого успіху. У 1992 році він став тренером команди «Зе Стронгест» з міста Ла-Пас і у сезоні 1993 року виграв з нею чемпіонат Болівії. Відразу після цього успіху він покинув команду, ставши помічником іспанця Хав'єра Аскаргорти у національній збірній Болівії, з яким кваліфікувався на чемпіонаті світу 1994 року в США, де болівійці посіли останнє місце у групі. Пізніше він також був помічником інших головних тренерів збірної Душана Драшковича та Антоніо Лопеса, яким він допоміг у 1997 році вийти у фінал домашнього Кубка Америки. Одночасно він очолював молодіжну збірну Болівії[2].

У 1997 році Арагонес очолив «Блумінг», яким успішно керував протягом наступних кількох років. У сезоні 1998 року він виграв з ним чемпіонат Болівії, а наступного року повторив це досягнення.

У лютому 2000 року Арагонес став новим головним тренером збірної Болівії, замінивши на цій посаді Ектора Вейру[9]. У цій ролі в 2001 році Арагонес брав участь у Кубку Америки, де його команда після трьох поразок не змогла вийти з групи, в результаті чого Арагонес звільнився з роботи в команді[10]. Згодом Карлос Арагонес очолював клуби «Зе Стронгест», «Блумінг»[11], «Орієнте Петролеро» та «Хорхе Вільстерман», але ніде надовго не затримався[8].

У 2005 році Арагонес став тренером клубу «Болівар», кольори якого він уже захищав як футболіст. В сезоні Апертури 2005 він став з командою віце-чемпіоном Болівії, а в іграх Апертури 2006 року Арагонес виграв свій четвертий чемпіонський титул у кар'єрі тренера.

У 2006 році він покинув команду, ставши координатором збірної Болівії на чолі з Ервіном Санчесом, посаду, яку він обіймав протягом наступних трьох років, а останнім місцем тренерської роботи був клуб «Блумінг», головним тренером команди якого Карлос Арагонес був з 2010 по 2011 рік[8].

Титули і досягнення ред.

Як гравця ред.

«Болівар»: 1976, 1978

Як тренера ред.

«Зе Стронгест»: 1993
«Блумінг»: 1998, 1999
«Болівар»: Апертура 2006

Примітки ред.

  1. ↑ а б Aragonez (Carlos Aragones Espinosa) (порт.). Архів оригіналу за 30 marzo 2009. Процитовано 28 gennaio 2010. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=sì (довідка)
  2. ↑ а б в Aragonés, un agradecido al fútbol y a la vida. BoliviaGol. 14 лютого 2011. Процитовано 6 серпня 2012.
  3. ↑ а б в Enciclopédia do Futebol Brasileiro Lance Volume 1. Rio de Janeiro: Aretê Editorial S/A. 2001. с. 28. ISBN 85-88651-01-7.
  4. ↑ Aragonés (порт.). Terceiro Tempo. Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 3 травня 2017.
  5. ↑ Aragonés (порт.). Futpédia. Архів оригіналу за 30 березня 2009. Процитовано 11 червня 2009.
  6. ↑ «Tuve ofertas para volver a dirigir» [Архівовано 29 травня 2009 у Wayback Machine.] (ісп.)
  7. ↑ Bolivia - Record International Players. RSSSF. 1 травня 2009. Архів оригіналу за 19 вересня 2018. Процитовано 11 червня 2009.
  8. ↑ а б в Galarza, Jaime (1 березня 2011). PUNTO FINAL. ONCE A ONCE. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.
  9. ↑ Return of a legend. Sports Illustrated. 1 лютого 2000. Архів оригіналу за 24 жовтня 2012. Процитовано 11 червня 2009.
  10. ↑ Habegger é demitido por bolivianos (порт.). Diário de Cuiabá. 11 жовтня 2001. Архів оригіналу за 6 липня 2011. Процитовано 11 червня 2009.
  11. ↑ List of Blooming Managers [Архівовано 26 січня 2011 у Wayback Machine.] (ісп.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карлос_Арагонес&oldid=39933006