Капоейра Ангола
Капоейра або Танець Війни (Йоганн Моріц Ругендас (1793—1838), 1825, опубліковано 1835)
Капоейра або Танець Війни (Йоганн Моріц Ругендас (17931838), 1825, опубліковано 1835)
Спеціалізація Удари, Танець, Акробатика
Походження Flag of Brazil.svg Бразилія
Заснування Прибл. 1941 р.
Засновники Местре Пастінья
Стиль Капоейра
Майстри Местре Пастінья, Местре Жоао Гранді, Местре Жоао Пекено

Капоейра Ангола (порт. Capoeira Angola — традиційний стиль бразильського національного бойового мистецтва - танцю Капоейра. Як правило, являє собою ритуалізованний поєдинок-гру, об'єднуючи в собі елементи танцю, боротьби, акробатики і музики. На сьогодні, є одним з найважливіших аспектів культурного надбання Бразилії.

ІсторіяРедагувати

Н'ґолоРедагувати

 
«Negroes Fighting» (Чорні б'ються). Картина художника Augustus Earle (17931838). 1822 рік, акварель.

Коріння капоейри знаходяться у традиційних культурах центральної і східної Африки, завезених в Бразилію у результаті трансатлантичної работоргівлі у XVIXVIII століттях. Версії походження капоейри як такої — в сучасному її вигляді — різняться.Одна з найпопулярніших версій була озвучена у 1965 році Албано Невес і Соуза (порт. Álbano Neves e Sousa). Ця версія була прийнята і розвинена Луїшом да Камара Кашкуду (порт. Luís da Câmara Cascudo) в його книзі «Фольклор Бразилії» («порт. Folclore do Brasil») у 1967 році.

Ця теорія стосується танцю африканських воїнів племен мазінгас та камбіндас, зо зветься н'ґоло, або «танок зебр». Рухи н'ґоло зображують рухи зебр, які б'ються між собою, і є своєрідним поєдинком молодих воїнів племені, нагородою в якому слугує право обрати за дружину будь-яку дівчину племені без уплати за неї викупу. В теперішній час н'ґоло можна віднести до сучасних регіональних бойових мистецтв, цей вид боротьби розповсюджений тільки на території Анголи[1].

Н'ґоло набув широкого розповсюдження у порту Бенгела, а згодом і по всій Бразилії, розвинувся у стиль боротьби, в якому застосовуються тільки ноги. Він використовувався як у кримінальному світі, так і в афробразильському середовищі — для атаки і для самооборони. Н'ґоло і подібні йому культури бойових мистецтв, як вважають деякі вчені, могли бути використані африканцями і афро-бразильцями для підняття власного духу і загартування тіла в тяжких умовах рабовласницької експлуатації та життя на плантаціях. З часом, виокремились три центри розвитку «н'ґоло-капоейри» — Ресіфі, Ріо-де-Жанейро, і територія усього штату Баїя. В той час як в перших двох місцях капоейра була, скоріш, жорстокою ніж красивою, і гралася здебільшого без музики, в Баїї вона все більше уподібнювалась до ритуалізованої гри, з яскраво вираженим музичним елементом дії. Необхідно відмітити, що вся відома інформація про капоейру з Ріо-де-Жанейро в 1900-ті роки і раніше, отримана з поліцейських хронік, і ці звіти не уточнюють, чи використовувалась музика при заняттях капоейрою чи ні. Одне відомо напевно — поліція впізнавала капоейристів за наявністю музичного інструменту берімбау, зазначеного як марімбау.

На сьогоднішній день, основною думкою стосовно основ капоейри Анголи є ідея багатоджерельності отримання знань про форми бойових мистецтв. Прихильники такої думки наводять як аргумент велику кількість племінних культур Африки, завезених у Бразилію і неможливість формування нової субкультури на основі лише однієї культурної форми існування.

Від н'ґоло до сучасної капоейриРедагувати

Байанський стиль кінця XIX — початку XX століть став тим, що на сьогоднішній момент називається Капоейра Ангола. Цей термін увів майстер Пастінья з ціллю максимальної диференціалізації стилю зі стилем Капоейра Режіонал, створеного майстром Бімбою у 1930-ті роки. Майстер Пастінья був засновником першої офіційно визнаної державою Академії Капоейри — порт. Centro Esportivo de Capoeira Angola, відкритої в 1941 році — незабаром після визнання капоейри і дозволу на відкрите практикування цього мистецтва. Академія отримала державне визнання в 1952 році.

ПриміткиРедагувати

  1. Капоэйра Ангола: сборник статей. М., Русаки, 2005., ISBN 5-93347-205-0. Стр.18