Відкрити головне меню

Il Canzoniere, Канцоньєре (італ. «Пісенник») — віршована збірка Петрарки, у якій поет оспівує свою любов до Лаури та свою скорботу з приводу втрати коханої. Написана після 1348 року. Оригінальний заголовок збірки латинський: Rerum vulgarium fragmenta («Розрізнені вірші на повсякденні теми»). «Канцоньєре» — центральний за значенням твір Петрарки на флорентійському вольгаре.

«»
Автор Франческо Петрарка
Мова італійська
Жанр Шансонье[d]
Видано 1336

Коротка характеристикаРедагувати

«Канцоньєре» складається з 366 окремих віршів, які ніяк не названі: 317 сонетів (найпопулярніший — № 35 «Solo e[t] pensoso»), 29 канцон (серед найбільш відомих — № 128 «Italia mia», № 53 «Spirto gentil», № 126 «Chiare, fresche et dolci acque»), 9 секстин, 7 балад та 4 мадригала (в тому числі № 52 «Non al suo amante», № 106 «Nova angeletta»). Всупереч скромній авторській назві збірка містить зовсім не «розрізнені» тексти, але видає ретельну редакторську та складальну роботу автора. Італійські вірші, які не увійшли в «Канцоньєре» (так звані «екстравагантні»), втрачені або увійшли в інші збірки поета. У виданнях збірки склалась традиція ділити її на 2 частини: в першу частину увійшли вірші, які написані ніби за життя Лаури, в другу — ніби після її смерті. У дійсності всю збірку «Канцоньєре» поет написав після 1348 р. (тобто після смерті Лаури).

Окрім любовної лірики в «Канцоньєре» міститься декілька віршів іншого змісту, переважно політичного (наприклад, № 136 «Fiamma dal ciel» з критикою Ватикану), патріотичного (№ 128 «Italia mia») та релігійного. Збірка закінчується великою канцоною (№ 366) alla Vergine («Vergine bella, che di sol vestita»), у якій поет звертається до Богородиці (з 12 строф 11 починаються з прямого звертання «Vergine») з молитвою про заступництво перед Господом, з тим, щоб Він дарував його бунтівній душі вічний спокій.

Рецепція у літературіРедагувати

«Канцоньєре» до початку XVII століття витримала близько 200 видань. Три строфи «Канцоньєре» уже у 1380 р. використовував Джеффрі Чосер у своїй поемі «Троїл і Крессіда». Вплив Петрарки зазнали багато поетів, які писали у формі сонета (з найвідоміших — Клеман Маро, П'єр де Ронсар і Вільям Шекспір). Тексти «Канцоньєре» неодноразово коментували вчені та поети (у XIX ст. — Дж. Леопарді), перекладали збірку на різні мови.

Рецепція у музиціРедагувати

Уже у XIV столітті Якопо Болонський написав мадригал на «Non al suo amante». Особливою популярністю у музикантів користувалася канцона alla Vergine (окремі її строфи або — рідше — повністю): духовний мадригал «Vergine pura» Філіпа де Монте, цикли духовних мадригалів «Le Vergine» Палестрини та Кіпріана де Роре, канцона Б. Тромбончино та ін. Близько 60 італійських віршів Петрарки поклав на музику Орландо Лассо. Вірші Петрарки неодноразово втілювали мадригалісти Лука Маренціо (строфи з секстини «Mia benigna Fortuna», «Solo e pensoso» та ін.), Клаудіо Монтеверді («Zefiro torna»[2], «Or che'l cielo e la terra», «Vago augelletto»), Сіджизмондо д'Індія («Benedetto sia'l giorno», «Voi ch'ascoltate in rime sparse»), Жак де Верт, Марко Антоніо Індженьєрі та інші. У XIX—XX століттях вірші з «Канцоньєре» (в оригіналі та перекладах) використовували Франц Шуберт, Ференц Лист, Ганс Пфицнер, Ільдебрандо Піццетті, Ніно Рота, Олена Фірсова, Ларс Юхан Верле та багато інших композиторів.

ПерекладиРедагувати

  • Francesco Petrarca: Canzoniere. Nach einer Interlinearübersetzung von Geraldine Gabor in deutsche Verse gebracht von Ernst-Jürgen Dreyer. Mit Anmerkungen zu den Gedichten von Geraldine Gabor.
  • Basel: Stroemfeld, Roter Stern, 1989. ISBN 3-87877-328-5; München: dtv, 1993. ISBN 3-423-02321-X (білінгва)
  • Francesco Petrarca: Canzoniere — Triumphe — Verstreute Gedichte. Italienisch und Deutsch. Düsseldorf, Zürich: Artemis & Winkler, 2002. ISBN 3-538-06934-4 (білінгва)
  • Francesco Petrarca: Canzoniere. 50 Gedichte mit Kommentar. Italienisch/Deutsch. Reclam, Ditzingen 2006, ISBN 3-15-018378-2 (білінгва)
  • Francesco Petrarca: Canzoniere. Ausgewählt, eingeleitet und mit Anmerkungen versehen von Gerhard Regn. Zweisprachige Auswahl. Übertragen von Karl Förster. Mainz: Dieterich'sche
  • Verlagsbuchhandlung, 1987. ISBN 3-87162-010-6 (білінгва)

ЛітератураРедагувати

  • Caanitz, Mechthild. Petrarca in der Geschichte der Musik. Freiburg, 1969.

Див. такожРедагувати