Відкрити головне меню

Томас Соарес да Сілва (порт.-браз. Tomás Soares da Silva), більш відомий як Зізінью (порт. Zizinho, нар. 14 вересня 1922, Сан-Гонсалу — пом. 8 лютого 2002, Нітерой) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Ф
Зізінью
Zizinho 1944 flamengo.jpg
Особові дані
Повне ім'я Томас Соарес да Сілва
Народження 14 вересня 1922(1922-09-14)
  Сан-Гонсалу, Бразилія
Смерть 8 лютого 2002(2002-02-08) (79 років)
  Нітерой
Зріст 169 см
Вага 63 кг
Громадянство Flag of Brazil.svg Бразилія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1939–1950 Бразилія «Фламенго» 329 (146)
1950–1957 Бразилія «Бангу» 274 (122)
1957–1959 Бразилія «Сан-Паулу» 60 (24)
1959–1960 Бразилія «Убераба» 1 (0)
1961–1962 Чилі «Аудакс Італьяно»  ? (16)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1942–1957 Бразилія Бразилія 53 (30)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1960 Бразилія «Бангу»
1965–1966 Бразилія «Бангу»
1967 Бразилія «Васко да Гама»
1972 Бразилія «Васко да Гама»
1975–1976 Бразилія Бразилія (олімп.)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Виступав, зокрема, за «Фламенго» та національну збірну, у складі якої став володарем «Золотого м'яча» чемпіонату світу 1950 року[1][2].

Зміст

Ігрова кар'єраРедагувати

З 15-річного віку Зізінью був членом клубу «Каріока», що був організований його батьком, а в 17 років перейшов у «Байрон», пробувши там 4 місяці. Потім Зізінью став пробиватися в дорослі клуби, але і в «Америці» і в «Сан-Крістовао» від нього відмовилися. Тоді Зізінью в 1939 році вирішив спробувати себе в «Фламенго», де провів за клуб одне тренування, і під час матчу з аргентинським «Індепендьєнте» за 10 хвилин до кінця зустрічі травму отримав знаменитий Леонідас. Тренер Флавіо Кошта ризикнув випустити 18-річного Зізінью, і не помилився: бразилець забив 2 м'ячі. З гравцем був підписаний контракт і саме він став наступником Леонідаса у клубі. У 1940 році Зізінью вперше залучається до збірної Ріо, а 1942—1944 роки клуб три рази поспіль перемагав у чемпіонаті штату Ріо-де-Жанейро.

Незадовго до чемпіонату світу 1950 Зізінью несподівано перейшов у «Бангу». Це рішення президента «Рубронегрос» Даріо де Мело Пінто вкрай розлютило Зізінью: «Мені кілька разів доводилося грати за вас зі зламаною ногою. А ви мене продали за моєю спиною, поставивши перед фактом…» «Бангу» був набагато більш скромним клубом, ніж «Фламенго».

У 1957 Зізінью перейшов у «Сан-Паулу» і в цьому ж році виграв з цим клубом Чемпіонат штату Сан-Паулу, але незабаром був змушений покинути команду: клуб наклав на нього штраф за «нічну вилазку», преса почала цькувати гравця, і форвард вирішив сам піти у непримітну «Уберабу» на прохання партнера по збірній Бразилії зразка 1950-го року Даніло, що працював з цією командою.

Завершив професійну ігрову кар'єру у 41-річному віці в чилійському «Аудакс Італьяно», за який виступав протягом 1961—1962 років, виконуючи обов'язки граючого тренера.

Виступи за збірнуРедагувати

Зізінью брав участь на домашньому для Бразилії чемпіонаті світу 1950 року. Перші два матчі проти Мексики і Швейцарії нападник пропустив через легку травму. Незадовго до початку вирішального матчу, в якому бразильцям протистояла збірна Югославії, капітан команди з Балкан Райко Митич, розминаючись у підтрибунному приміщенні, вдарився об залізний гак. Футболістові необхідно було надати медичну допомогу, але бразильці наполягли, щоб валлійський суддя Гріффітс почав гру в належний час — в результаті вже на 4-й хвилині Адемір з пасу Зізінью забив гол у ворота ослаблених югославів. Можливо, щоб виправити цю несправедливість, суддя скасував наступний гол Зізінью, але він незабаром знову забив, і в підсумку бразильці перемогли з рахунком 2:0, що дозволило їм вийти у фінальну групу. Однак чемпіонат світу в підсумку виграв Уругвай, який обіграв бразильців із Зізінью у складі у вирішальній грі турніру, залишився господарям турніру «срібло».

Крім того Зізінью шість разів брав участь у Кубках Америки, здобувши неодмінно на кожному з них медалі: одного разу золоту (1949), чотири рази срібну (1945, 1946, 1953 та 1957) і одного разу бронзову (1942).

Загалом провів за збірну 53 матчі і забив 30 голів[3].

Кар'єра тренераРедагувати

Розпочав тренерську кар'єру, ще продовжуючи грати на полі, 1960 року, очоливши тренерський штаб клубу «Бангу». В подальшому тренував цю команду ще у 1965—1966 роках.

У сезонах 1967 та 1972 очолював команду «Васко да Гама».

Останнім місцем тренерської роботи була олімпійська збірна Бразилії, головним тренером команди якого Зізінью був до 1976 року, і з якою він виграв Панамериканські ігри 1975 року.

Написав автобіографію під назвою «Местре Зіза: правда і брехня футболу»[4].

Помер 8 лютого 2002 року на 80-му році життя у місті Нітерой[5].

Титули і досягненняРедагувати

КомандніРедагувати

ОсобистіРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Зизиньо. Кумир самого Пеле // Игорь Гольдес. 100 легенд мирового футбола. Выпуск второй. М., 2003. С. 22-28.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати