Зональність – загальна закономірність, що проявляється в поширенні природних процесів і явищ, просторової диференціації географічної оболонки на природні пояси, сектори, зони, ландшафти.

Основна причина зональності – сфероїдальність Землі та її положення відносно Сонця, що зумовлює величину кута падіння сонячних променів на земну поверхню та інтенсивність сонячної радіації (збільшується від високих широт до низьких). Саме нахил земної осі до площини екліптики (66,5°) зумовлює неоднакове надходження сонячної енергії за сезонами, що ускладнює зональний розподіл тепла і посилює зональні контрасти. Добове обертання Землі спричиняє відхилення повітряних мас у Північній півкулі вправо, а у Південній – вліво, що також змінює структуру зональності. Зональний розподіл величин сонячної радіації і тепла зумовлює поясно-зональні відмінності клімату, поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності, тварин. світу, продуктивності с.-г. культур, умов життєдіяльності людей. На суходолі виділяють такі пояси: полярні (арктич. і антарктич.), субполярні (субарктич. і субантарктич.), субтропічні, тропічні, субекваторіал., екваторіал.; у Світ. океані – поверхневу, внутрішньо-водну, донну системи природних поясів, що мають характерні набори природних зон.

ДжерелаРедагувати

Олійник Я. Б., Федорищак Р. П., Шищенко П. Г. Загальне землезнавство: Підруч. К., 2008