Відкрити головне меню

Загальна конфедерація італійської промисловості

Загальна конфедерація італійської промисловості або скорочено Конфіндустрія (італ. Confederazione generale dell'industria italiana, Confindustria) — основна організація, що захищає інтереси підприємців у галузі промисловості та послуг. Організація об'єднує на добровільній основі близько 150 000 компаній, серед яких представлені банки[1], а від 1993 року — також акціонерні товариства[2], з загальним числом зайнятих понад 5 млн осіб[3].

Загальна конфедерація італійської промисловості
(Конфіндустрія)
Оригінальна назва Confederazione generale dell'industria italiana (Confindustria)
Дата заснування 1910
Тип Організація промисловців
Голова Вінченцо Бочча
Адреса Рим
Офіційний сайт confindustria.it
CMNS: Загальна конфедерація італійської промисловості на Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Конфіндустрію було засновано 5 травня 1910 року в Турині, а 1919 року штаб-квартиру було перенесено до Рима. Метою організації було відстоювання інтересів промислових акціонерних товариств у стосунках із профспілками. Її президент Данте Ферраріс 1919 року отримав пост міністра промисловості в уряді Франческо Саверіо Нітті.

1925 року Конфиндустрія визнала з обмеженнями офіційні фашистські профспілки, а в листопаді того ж року взяла назву Загальна фашистська конфедерація італійської промисловості'[4].

У перші повоєнні роки Конфіндустрія не змогла, на відміну від профспілок, установити прямі зв'язки з політичними партіями, окрім християнських демократів. Значно вплинув на політику організації її президент 1945—1955 та 1966—1970 років генуезький промисловець Анджело Коста, який підтримував практику перемовин з профспілками й політику відкриття ринків, всупереч позиції багатьох членів асоціації, які представляли найбільш захищені галузі промисловості. Конфіндустрія підтримала вступ Італії до Європейської економічної спільноти на підставі Римського договору 1957 року[5]. За часів економічного буму відбувався розвиток великих підприємств, що супроводжувався втручанням влади до внутрішніх справ Конфіндустрії[6].

1976 року президентом організації вперше стала особа, яка не займалась приватним підприємництвом — колишній керівник Банку Італії Гвідо Карлі, якому допомагав відомий економіст Паоло Савона. У 20002004 роках президентом Конфіндустрії був однодумець Сільвіо Берлусконі Антоніо Д'Амато. Він був переконаний у необхідності скорочення зовнішнього втручання до справ бізнесу та зниження ролі тристоронніх угод (підприємців, профспілок і держави), оскільки економічний успіх підприємств був вигідний усім сторонам[7]. 2012 року Конфедерацію очолив Джорджо Скуїнці, який відзначався значним патерналізмом стосовно персоналу та мав популярність серед робітників[8].

ПриміткиРедагувати

  1. Filippo Astone, 2010, с. 92
  2. Filippo Astone, 2010, с. 94, 265
  3. Confindustria.it. Архів оригіналу за 15 жовтень 2013. Процитовано 5 серпень 2018. 
  4. Giorgio Candeloro. Storia dell'Italia moderna. — Feltrinelli Editore, 1988. — P. 147. — ISBN 9788807808043.
  5. Gilbert, Nilsson, 2007, с. 108
  6. Confindustria.it (page8). Архів оригіналу за 11 листопад 2013. Процитовано 5 серпень 2018. 
  7. Bamber, Lansbury, Wailes, 2004, с. 156
  8. Gelsomino Del Guercio (2012-02-25). Industria a due facce Squinzi e Bombassei secondo gli operai di Mapei e Brembo (it). lettera43.it. Процитовано 2018-08-05. 

ДжерелаРедагувати