Вікіпедія

Жан Кузен

французький художник і скульптор

Жан Кузен (фр. Jean Cousin; близько 1490 / 1500, Сусі — близько 1560, Париж) — французький живописець, скульптор, гравер і різьбяр по дереву.

Жан Кузен
Jean Cousin

Народження близько 1490 / 1500
Сан[1]
Смерть близько 1560
  Париж
Країна Франція
Жанр живопис, скульптура
Діяльність скульптор, художник, художник-гравер, математик, рисувальник
Напрямок Високе Відродження
Твори Єва Прима Пандораd
Діти Жан Кузен Молодший
Роботи в колекції Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен[2], Королівські музеї витончених мистецтв[3], Musées de Sensd, Музей Фабра і Музей Бойманса - ван Бенінгена[4]
CMNS: Жан Кузен у Вікісховищі

Біографія ред.

Жан Кузен народився близько 1500 року в бідній родині. Розпочав скромну кар'єру землевпорядника в Сенсі. Відомо, що з 1530 році працював працював над створенням вітражів у соборі Сен-Етьєн Сенс в церкві Сен-П'єр-ле-Рон, у церкві Сен-Ромен, у церкві Кордельєр де Сенс, у церкві Сен-Флорентина у Сен-Флорентині (Іонна) та Нотр-Дам де Вілньов-сюр-Іон. Він покинув своє рідне місто близько 1538 року і поїхав до Парижа, де працював з ткачами (виконував гобелени для Сент-Женевіє-дю-Мон у 1541 році, які з тих пір зникли, і гобелени Сен Маммес у 1543 р. Для кардинала Гіврі, включаючи три збережені елементи, що збереглися в соборі Лангрес та музеї Лувра).

Кузен також працював для скловиробників і виконував коробки вітражів каплиці лікарні Голдсмітів, Голгофу для церкви Якобін у Парижі, різні вітражі для церкви Сен-Жерве (Le Jugement de Salomon, Le мучеництво Сен-Лорана, самарянин, що розмовляв з Христом, і зцілення паралітика), церква Морета, церкви Сен-Патріса і Сен-Годар в Руані. Після смерті першої дружини у 1537 році він одружився з Крістіною Ніколь Руссо, другою дочкою Любіна Руссо, дочка якого Марі вийшла заміж за Етьєна Був'єра II. У 1558 році художник завершив свою «Книгу перспектив», опубліковану в 1560 році, незадовго до смерті. Художник помер у Парижі близько 1560 року. Його син, Жан Кузен Молодший, також відомий художник і автор відомої книги «Керівництво з портретного живопису», навчався у батька майстерності художника, виявив великий талант і швидко досяг рівня батька. Роботи батька і сина іноді не можуть розрізнити навіть фахівці.

Творчість ред.

Стиль Кузена сформувався під впливом живопису Тиціана та гравюр з Півночі. Художника також надихнули Леонардо да Вінчі та Альбрехт Дюрер у композиції, фізіономії та світлі. Мистецтвознавці вважають, що творчість художника також зазнала впливу школи Фонтенбло (Россо Фіорентіно та Ле Приматице), з якими іноді асоціюють його творчість.

Живопис ред.

Спочатку Жан Кузен займався живописом на склі і прикрасив вітражами вікна Санського собору, хору в церкві святого Гервасія, в Парижі й церкві Богородиці у Вільнева-сюр-Іонне. Ці та деякі інші роботи, які приписують Кузену, не позбавлені благородства стилю і показують розвинену техніку автора. З його небагатьох достовірних картин, написаних олійними фарбами, особливо відома картина «Страшний Суд» написана під нідерландським впливом (знаходиться в Луврі й Парижі). Картина з теплим колоритом, ретельно виписана, але має строкату, заплутану композицію.

Скульптура ред.

Скульптурні твори Кузена (кілька портретних фігур для надгробних пам'ятників і барельєфів) неоднаково цінні, що можна стверджувати і про його гравюри. Ці робота виконані в основному іншими художниками за його малюнками.

Трактати художника ред.

У 1560 році він видав трактат про перспективу і в 1571 році — твір про пропорції людського тіла і про способи його зображення в різних положеннях і ракурсах.

Примітки ред.

  1. ↑ Bell A. Encyclopædia Britannica — Encyclopædia Britannica, Inc., 1768.
  2. ↑ https://www.metmuseum.org/art/collection/search/343314
  3. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/cousin-jean-i
  4. ↑ https://www.boijmans.nl/en/collection/artworks/57276/drawing

Бібліографія ред.

  • Cécile Scailliérez, « Retour sur la délicate question des débuts de Jean Cousin en Champagne », dans Frédéric Elsig (dir.), Peindre à Troyes au XVIe siècle, Milan, Silvana Editoriale (coll. Biblioteca d'arte), 2015, p.177-183.
  • Cécile Scailliérez (dir.), Jean Cousin, père et fils, cat. exp. Paris, musée du Louvre,  ; 304p.
  • Arlette Jouanna [dir.], La France de la Renaissance : histoire et dictionnaire. Paris : Robert Laffont, 2001 (collection Bouquins).
  • Guy-Michel Leproux, Jean Cousin et le vitrail, in Vitrail et arts graphiques, actes de la table ronde organisée par l'École du Patrimoine, les 29 et, p. 184-193.
  • Henri Zerner, L'Art de la Renaissance en France : l'invention du classicisme. Paris : Flammarion, 1996. Notamment aux chapitres VII (Jean Cousin et la peinture) et VIII (Jean Cousin et les métiers d'art).
  • J. Lobet, Quelques preuves sur Jean Cousin, peintre, sculpteur, géomètre et graveur. Paris : Loones, 1881.
  • Jules Guiffrey, « La famille de Jean Cousin, peintre et verrier du seizième siècle », dans Mémoires de la Société nationale des Antiquaires de France, 5e série, t.I, 1880, p.141-162.
  • Ambroise Firmin-Didot, Étude sur Jean Cousin, suivie de notices sur Jean Leclerc et Pierre Woéiriot. Paris : impr. de A. Firmin-Didot, 1872. 8°, XII-306 p.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан_Кузен&oldid=41637700