Відкрити головне меню

Ерхіноальд (*Erchinoald, д/н — 658) — мажордом Нейстрії та Бургундії у 641658 роках.

Ерхіноальд
Народився невідомо
Помер 658
Національність франк
Діяльність політик
Посада мажордом Нейстрії
Термін 641—658 роки
Попередник Еґа
Наступник Еброїн
Конфесія католицтво
Батько Ансберт
Мати Герберга
Родичі Richomer[d][1] і Gertrud of Hamage[d][1]
Брати, сестри  • Adalbard[d]
У шлюбі з Леутсінда
Діти Леудезій

Зміст

ЖиттєписРедагувати

За батьківською лінією походив з галло-римської знаті, за материнської — з франкської знаті королівства Бургундія. Син Ансберта, сенатора з Наробонну, та Герберги, доньки Ріхомера, патрикія Бургундії. Вуйкою Ерхіноальда була королева Бертетруда, дружина короля Дагоберта I.

Ерхіноальд успадкував від батьків маєтності поблизу міст Нуайон, Ам'єн, Жюмьеж, Сен-Квентін, Руан (в королівстві Нейстрія), а також у Бургундії. Перша письмова згадка про Ерхіноальда відноситься до 638 року, коли в одній з королівських хартій він був згаданий як герцог. У житії Елігія він наділений почесним титулом praepositus palatii, а Біда Високоповажний в «Церковній історії народу англів» називав його патрикієм, можливо успадкував його від діда Ріхомера. Можливо, мав також спадковий статус сенатора в Септиманії.

Після смерті в 641 році Еґи, мажордома Нейстрії та Бургундії, Ерхіноальд призначається на ці посади. Водночас разом з королевою-матір'ю Нантільдой став регентом при неповнолітньому королі Хлодвігу II. У 642 році за рішенням Нантільди посаду мажордома Бургундії було передано Флаохаду, ймовірно, перебував у любовному зв'язку з королевою. Слідом за церемонією зведення Флаохада на посаду, що відбулася в березні в Орлеані, обидва мажордоми обмінялися взаємними запевненнями у визнанні повноважень один одного і домовилися в усьому діяти спільно.

Після смерті королеви Нантільди 642 року Флаохад зіткнувся з ще більшим невдоволенням бургундської знаті. Бажаючи заручитися підтримкою Ерхіноальда, у вересні 642 року Флаохад організував поїздку короля Хлодвіга II з Парижа, що належав Нейстрії, до Отена в Бургундії. В дорозі їх супроводжували Ерхіноальд з іншими представниками знаті цього королівства. Сюди ж прибув Віллебад, патрикій Бургундії, противник Флаохада. Останній наступного дня напав на табір патрикія. Під час сутички Віллебада було вбито. В цей час нейстрійці на чолі з Ерхіноальдом байдуже спостерігали за бійкою, а коли бій закінчився, розграбували табір прихильників Віллебада. Після цього Флаохад прожив лише декілька днів, померши в Діжоні від лихоманки.

За різними версіями мажордомо Бургундії став Ерхіноальд, або Радоберт (згадується у 653 році). Достеменно відомо, що Ерхіноальд зберігав повну владу за час панування короля Хлотаря II. Використання в деяких хроніках щодо Ерхіноальда титулу принцепс, на думку низки дослідників, має свідчити про нього як про особу, статус якого в державі було не набагато нижче королівського. Висловлюється думка, що повноваження Ерхіноальда поширювалися також на Бургундію, де він спирався на союз з вищим духівництвом і знаттю.

Більше уваги приділяв внутрішнім справам, проводив неагресивну зовнішню політику. Між 649 і 653 роками за наказом Ерхіноальда в Шалон-сюр-Соні збирався помісний собор франкських єпископів, на якому були обговорені питання взаємовідносин церкви і світської влади.

Домашньої рабинею Ерхіноальда була англосаксонка Батільда. Після смерті своєї дружини Леутсінди Ерхіноальд забажав взяти її в дружини, але та відкинула всі його домагання. Незабаром на вимогу Хлодвига II Ерхіноальд повинен був віддати її королю. Близько 650 року король одружився з Батільдою.

У 657 році після сходження на трон короля Хлотаря III, зберігши вплив і посади. Проте вже 658 року раптово помер. Новим мажордомом було призначено Еброїна, родича Ерхіноальда.

МеценатствоРедагувати

Надавав особливе заступництво ірландським ченцям, що прибували з Ірландії і Британії. Мажордом протегував Фонтенельскому абатству і його першому абату святому Вандрілю, якому надав кошти для заснування цього монастиря.

РодинаРедагувати

Дружина — Леутсінда.

Діти:

ДжерелаРедагувати

  • Eugen Ewig: Die Merowinger und das Frankenreich, 4. Auflage, Stuttgart 2001, S. 147—153.
  • Le Jan, Regne «Convents, Violence and Competition for Power in Francia.» in Theuws, Frans; De Jong, Mayke; van Rhijn, Carine ' 'Topographies of power in the Early Middle Ages' '. Leeiden: Koninkslijke Brill NV, 2001.
  • Nathalie Stalmans, La Conjuration des Fainéants, Terre de brume, 2008, (ISBN 9782843623899).
  • а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — ISBN 978-2-9501509-3-6