Ернесто Джуріаті
Ернесто Джуріаті (італ. Ernesto Giuriati, 8 жовтня 1902, Парма - 3 жовтня 1998, Рим) - італійський адмірал, начальник генерального штабу ВМС Італії протягом 1962-1965 років.
| Ернесто Джуріаті | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| Народження |
8 жовтня 1902 Парма | ||||||
| Смерть |
3 жовтня 1998 (95 років) Рим | ||||||
| Країна |
 Італія | ||||||
| Вид збройних сил | ВМС | ||||||
| Звання | адмірал | ||||||
| Війни / битви | Друга світова війна | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
Біографія ред.
Ернесто Джуріаті народився 8 жовтня 1902 року в Пармі. У 1915 році вступив до Військово-морської академії в Ліворно, яку закінчив у 1920 році в званні гардемарина. Ніс службу на різник кораблях. Отримавши звання лейтенанта, протягом 1926-1928 років ніс службу на крейсері «Лібія» біля берегів Китаю.
Отримавши звання капітана III рангу, протягом 1935-1936 років командував есмінцем «Есперо». Після отримання звання капітана II рангу був заступником командира крейсера «Емануеле Філіберто Дука д'Аоста».
Друга світова війна ред.
Після вступу Італії у Другу світову війну Ернесто Джуріаті командував есмінцем «Карабіньєре», потім «Фольгоре», і зрештою 8-ю ескадрою есмінців. На цій посаді він пробув до січня 1942 року, здійснивши велику кількість місій із супроводу конвоїв в північну Африку, за що був нагороджений Бронзовою та Срібною медалями «За військову доблесть».
У 1942 році Ернесто Джуріаті був переведений на службу в операційний відділ Вищого командування флоту. Після капітуляції Італії 4 вересня 1943 року був представником італійського флоту при командуванні морських сил союзників у Середземному морі. Перебував на цій посаді до квітня 1945 року.
Післявоєнний період ред.
З травня 1945 року по вересень 1947 року Ернесто Джуріаті працював в одному з відділів генерального штабу, здійснивши низку місій до Лондона, Вашингтона та Парижу, під час яких брав участь у підготовці Паризької мирної конференції.
Отримавши звання капітана I рангу, протягом 1947-1948 років командував крейсером «Дука дельї Абруцці», потім до жовтня 1949 року був керівником Школи морського командування (італ. Scuola di comando navale). У 1951 році отримав звання контрадмірала, працював у генеральному штабі, пізніше, до кінця 1954 року, був морським аташе в посольстві Італії в Лондоні. Отримавши звання дивізійного адмірала, протягом 1956-1957 років командував 2-ю морською дивізією. Протягом грудня 1957 - грудня 1960 років був заступником начальника генерального штабу флоту. У 1958 році отримав звання адмірала ескадри.
Протягом 1961-1962 років командував флотом (італ. Scuadra navale). 1 травня 1962 року був призначений начальником генерального штабу флоту. Під час перебування на посаді сприяв будівництву нових есмінців типу «Імпавідо», крейсерів-вертольотоносців типу «Андреа Доріа», модернізації крейсера «Джузеппе Гарібальді», реорганізації батальйону «Сан Марко» та морського коледжу «Франческо Морозіні».
Перебував на цій посаді до 9 жовтня 1965 року, після чого вийшов у відставку у зв'язку із досягненням граничного віку служби. Помер у Римі 3 жовтня 1998 року.
Нагороди ред.
Срібна медаль «За військову доблесть»
Бронзова медаль «За військову доблесть»
Хрест «За бойові заслуги» (нагороджений двічі)
Командор Ордена Корони Італії
Кавалер Ордена Святих Маврикія та Лазаря
Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Джерела ред.
- Paolo Alberini e Franco Prosperini, Uomini della Marina, 1861-1946, Roma, Ufficio Storico dello Stato Maggiore della Marina Militare, 2015, ISBN 978-88-98485-95-6.