Енхансер[1][2] (англ. enhancer — підсилювач) — коротка ділянка ДНК, до котрої можуть приєднуватися білки (фактори транскрипції), для збільшення рівня транскрипції гену або оперону. Енхансеру не потрібно розташовуватися безпосередньо поряд з геном, на який він діє[3]. Структура комплексу хроматину ДНК згорнута таким чином, що хоча ділянка ДНК може розміщуватись далеко в термінах пар основ, геометрично вона перебуває поруч з промотором і геном. Це дозволяє енхансеру взаємодіяти із загальними факторами транскрипції і РНК-полімеразою II. Енхансер може розміщуватись як до, так і після гену, який він регулює.

Взаємодія енхансера з геном через утворення петлі молекули ДНК. На даній діаграмі: 1. ДНК; 2. Енхансер; 3. Промотер; 4. Ген; 5. Активатор; 6. Комплекс медіатор[en]; 7. РНК-полімераза

Енхансери не впливають безпосередньо на промотори, але здійснюють вплив за допомогою білків-активаторів. Ці білки взаємодіють з комплексом, що залучає полімеразу і загальні фактори транскрипції, які виконують транскрипцію гену. Енхансери також можуть розташовуватись в межах інтронів. Також орієнтація енхансера зазвичай може бути змінена без впливу на його функцію. До того ж, в деяких випадках енхансер може бути вилучений і пересаджений на іншу ділянку хромосоми зі збереженням його впливу на транскрипцію гену. Зараз існують дві моделі обробки інформації за допомогою енхансерів[4]:

  • енхансосоми — залежать від надзвичайно кооперативної координації активності і можуть бути заблоковані однією мутацією, яка переміщує обов'язкові місцерозміщення індивідуальних білків;
  • Гнучкі системи — менш інтегровані численні білки, що незалежно регулюють експресію генів, і тільки їх сумарна активність впливає на транскрипційні комплекси.

Енхансери самі можуть бути ділянками ДНК, з яких йде активна транскрипція. РНК, що утворюються при зчитуванні з енхансерів називаються енхансерними РНК[en] (еРНК)[5]. еРНК — некодуючі РНК, які часто швидко деградують після їхнього синтезу[6].

ПосиланняРедагувати

  1. А. В. Сиволоб (2008). Молекулярна біологія. К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 травня 2017. 
  2. А. В. Сиволоб, К. С. Афанасьєва (2012). Молекулярна організація хромосом. К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 31 травня 2017. 
  3. Spilianakis CG, Lalioti MD, Town T, Lee GR, Flavell RA (2005). Interchromosomal associations between alternatively expressed loci. Nature 435 (7042): 637–45. PMID 15880101. doi:10.1038/nature03574. 
  4. Arnosti DN, Kulkarni MM (2005). Transcriptional enhancers: Intelligent enhanceosomes or flexible billboards?. J. Cell. Biochem. 94 (5): 890–8. PMID 15696541. doi:10.1002/jcb.20352. Архів оригіналу за 21 липня 2006. Процитовано 13 квітня 2019. 
  5. Wenbo Li, Dimple Notani & Michael G. Rosenfeld (April 2016). Enhancers as non-coding RNA transcription units: recent insights and future perspectives. Nature reviews. Genetics 17 (4): 207–223. PMID 26948815. doi:10.1038/nrg.2016.4. 
  6. Iris Jonkers & John T. Lis (March 2015). Getting up to speed with transcription elongation by RNA polymerase II. Nature reviews. Molecular cell biology 16 (3): 167–177. PMID 25693130. doi:10.1038/nrm3953. 

Зовнішні посиланняРедагувати