Вікіпедія

Енні Райх

Енні Райх (уродж. Пінк; 9 квітня 1902 — 5 січня 1971) — психоаналітикиня, народжена у Відні, яка стала провідною аналітичною теоретикинею у післявоєнному Нью-Йорку.

Енні Райх
Народилася 9 квітня 1902(1902-04-09)[1]
Відень, Австро-Угорщина
Померла 5 січня 1971(1971-01-05)[1] (68 років)
Піттсбург, Пенсільванія, США
Країна  США
 Австрія
Діяльність психіатриня, психоаналітикиня, лікарка
Галузь медицина[2] і психоаналіз[2]
Alma mater Віденський університет
Відомі учні Theodor Dosuzkovd
Знання мов німецька[2] і англійська[2]
Членство Віденське психоаналітичне товариство (1938), German Psychoanalytical Societyd (1933) і Нью-Йоркське психоаналітичне товариство
У шлюбі з Райх Вільгельм і Рейх Яків Самуелович
Діти Lore Reich Rubind і Eva Reichd

Життя ред.

Енні Пінк народивлася у багатій єврейській родині. З 1921 по 1926 рік вона здобула ступінь лікаря;[3] одночасно зацікавилася психоаналізом. Свою активність у сфері психаналізу вона почала із Вільгельмом Райхом (перервано їхнім шлюбом у 1922 році). Продовжила психоаналіз з Германом Нунбергом; а також пройшла навчання навчання з Анною Фрейд.

З Райхом у неї було дві дочки до їхнього розлучення в 1933 році — Єва Райх і Лоре Райх Рубін.[3]> Після цього Анні Райх переїхала зі своїми дітьми до Праги, щоб стати частиною кола навколо Отто Феніхеля; до еміграції до Сполучених Штатів напередодні Другої світової війни.

Теоретичні внески ред.

Після першої публікації про успішне лікування параноїків (1936), Райх провела дослідження жіночої сексуальної підпорядкованості з точки зору ідентифікації з вищим тілом партнера (1940).[4] Вона повернулася до цієї теми після війни, досліджуючи нарцисичний вибір об'єкта у жінок, який, як вона вважала, обумовлений тим, що вона називала «нарцистичним бажанням», у свою чергу продуктом нарцисичного ушкодження в дитинстві.[5] Відсутність самоповаги відповідала ідентифікацією з грандіозним партнером-чоловіком.

У дослідженні гротескного гумору Райх дослідила інший шлях вирішення проблем самооцінки. Карикатуруючи недоліки свого тіла, головна героїня могла водночас атакувати оточуючих.[6] Таким чином вона змогла тимчасово відбити засудження свого власного суворого суперего в боротьбі, яка, однак, повинна була постійно відновлюватися, і чиї випадкові невдачі призводили до глибокої депресії.[7] Інтерес Райх до такої ранньої шкоди самооцінці робить її роботу мостом між его-психологією та самопсихологією.[8]

Райх також зробив внесок у техніку психоаналізу, зокрема, щодо контрпереносу та припинення терапії. Вона повторила класичний погляд на контрперенос як на проекцію минулих установок і почуттів аналітика на пацієнта,[9] на противагу інтерактивному погляду, який потім висунув на перший план контрперенос як розкриття чогось про пацієнта: методологічний виклик, який вона висунула представлене розрізнення між двома все ще залишається переконливим.[10] Вона також попереджала, що навіть після аналізу перенесення аналітик все одно буде виглядати «як особа, наділена особливою силою, особливим інтелектом і мудрістю… як учасник всемогутності, яку дитина приписує батькам»[11] проблему може вилікувати лише проміжок часу після припинення.

Вибрані статті ред.

 
Меморіальна дошка, Schnurbader Straße 87, Берлін-Вільмерсдорф, Німеччина
  • Reich, Annie (1940). A Contribution to the Psycho-Analysis of Extreme Submissiveness in Women. The Psychoanalytic Quarterly (англ.). 9 (4): 470—480. doi:10.1080/21674086.1940.11925438. ISSN 0033-2828.
  • Reich, Annie (1950). On the Termination of Analysis. The International Journal of Psycho-Analysis. 31: 179—183.
  • Reich, Annie (1951). On counter-transference. The International Journal of Psycho-Analysis. 32: 25—31.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #139894306 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  3. ↑ а б Reich, Annie (1902–1971). Encyclopedia.com. Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 14 жовтня 2021.
  4. ↑ Fenichel, Otto (1945). The Psychoanalytic Theory of Neurosis (англ.). W. W. Norton & Co. с. 448, 353, 646.
  5. ↑ Rothstein, Arnold (2018). The narcissistic pursuit of perfection. Routledge. с. 30—31.
  6. ↑ Callow, Simon (2012). Charles Laughton: A Difficult Actor (англ.). Random House. с. 295. ISBN 978-1-4481-5647-4.
  7. ↑ Feinberg, Leonard (1963). The Satirist (англ.). Transaction Publishers. с. 213—214. ISBN 978-1-4128-3883-2.
  8. ↑ Schafer, Roy (1997). Tradition and Change in Psychoanalysis. International Universities Press Inc. с. 19.
  9. ↑ Casement, Patrick (1990). Further Learning from the Patient: The Analytic Space and Process (англ.). Routledge. с. 177. ISBN 978-0-415-05426-3.
  10. ↑ Malcolm, Janet (1988). Psychoanalysis: The Impossible Profession (англ.). Maresfield. с. 135. ISBN 978-0-946439-41-6.
  11. ↑ Malcolm, Janet (1988). Psychoanalysis: The Impossible Profession (англ.). Maresfield. с. 153—154. ISBN 978-0-946439-41-6.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Енні_Райх&oldid=41920071