Вікіпедія

Еліз Форест Гарлстон

американська фотографка

Еліз Форест Гарлстон (8 лютого 1891—1970) відома як перша жінка-афроамериканський фотограф Південної Кароліни.[4] Вона також була однією з перших чорношкірих фотографок у США.[4]

Еліз Форест Гарлстон
Elise Forrest Harleston
Народилася 8 лютого 1891(1891-02-08)[1]
Чарлстон, Південна Кароліна, США
Померла 1970[1]
Країна  США
Національність афроамериканці[2][3]
Діяльність фотографка
Alma mater Університет Таскігі

Еліз Беатріс Форест народилася в Чарльстоні, штат Південна Кароліна, 8 лютого 1891 року в сім'ї Ельвіри Мурер та Августа Фореста, який працював бухгалтером. Бабуся Елізи по батькові була «вільною людиною кольору».[4]

Еліз Беатріс Форест стала Елізе Форест Гарлстон після того, як вийшла заміж за успішного афро-американського художника Едвіна Августа Гарлстона, який був на дев'ять років старший за неї.[4]

Кар'єра та освіта ред.

Еліза та Едвін Август Гарлстони познайомились у Чарльстоні, штат Південна Кароліна, у 1913 році, коли Елізі було 22 роки.[4] І Еліза, і Едвін були випускниками Інституту Евері, приватної школи для чорношкірої молоді яка була створена в 1868 році. Еліз закінчила Інститут Евері в 1910 році.[5] Після закінчення школи працювала вчителем у Південній Кароліні. На початку 20 століття афроамериканці не мала права працювати в державних школах Чарльстона, тому Еліза працювала в сільській місцевості Південної Кароліни. Однак незабаром вона втомилася від цього і повернулася до Чарльстона, де потім працювала швачкою в Union Millinery & Notion Company.[4]

У той час Едвін хотів розвинути свої знання живопису, і він був налаштований навчатися за кордоном. По поверненню Едвін планував відкрити студію фотографії та живопису, тому закликав Елізу записатися до школи фотографії, щоб вони змогли одружитися та відкрити студію разом.[6]

Восени 1919 року Еліз поїхала до Нью-Йорка і вступила до школи фотографії Е. Брунеля.[6] Там Еліз була однією з двох афроамериканських студентів, і вона була єдиною жінкою.[7] Після закінчення Школи фотографії Е. Брунеля Еліза вступила, за заохоченням Едвіна, до Інституту Таскігі в Алабамі в 1921 році.[6] Там вона мала можливість проходити аспірантуру у C.M. Battery, який був керівником відділу фотографії.[7] Під його керівництвом Еліз стала частиною художньої спільноти, яка кидала виклик расистським стереотипам щодо афроамериканців, а її роботи зображали образ «Нового негра».

Незабаром Едвін та Еліз повернулися до Чарльстона.[6] Вони одружилися 15 вересня 1920 р. Навесні 1922 року, як і було обіцяно, вони відкрили студію Harleston за адресою вулиця Калун 118 у Чарльстоні. Їх студія проіснувала з 1922 по 1932 рік.[8] Там вона виготовила та продала серію портретів чорношкірих вуличних торговців Чарльстона.[9] Едвін був художником, а Еліз — фотографом. Оскільки Едвін був художником-портретистом, Еліз часто фотографувала своїх клієнтів, а він малював з її фотографій, персонажів своїх картин, зокрема A Colored Grand Army Man яка виграла не одну премію.[10] Це дозволило його клієнтам заощадити багато годин болісного позування.

Сім'я ред.

Хоча у Едвіна та Елізи не було власних дітей, вони виховали племінницю Едвіна, Едвіну «Гассі» Аугусту Гарлстон Вітлок. Едвіна була дочкою Марі Ізабелли Форест та Роберта Отелло Гарлстона, які обоє хворіли на туберкульоз.[11] Вони також вдочерили дівчинку, на ім'я Доріс.

Представлені роботи ред.

Аарон Дуглас працював з Едвіном над створенням набору фресок, які нині розташовані в Університеті Фіска.[12]

Дві чорно-білі фотографії Елізи були частиною міжнародної виставки 1996 року «Історія жінок-фотографів». Їх демонстрували в Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Це була перша робота Елізи, яка демонструвалася за межами Південної Кароліни.[4]

Життя після Едвіна ред.

Незабаром після зустрічі зі своїм смертельно хворим батьком, Едвін Гарлстон помер від запалення легенів у 1931 році.[10] Еліза закрила свою студію і протягом року вийшла заміж повторно за вчителя Джона Дж. Вілера. Вона переїхала до Балтимору, потім до Чикаго, а потім до Південної Каліфорнії, де перебувала до своєї смерті від аневризми мозку в 1970 році. За словами її племінниці, дочки Едвіни Мей Уітлок Джентрі, вона ніколи не говорила про свої стосунки з Едвіном або про свою роботу фотографа.[13]

Після смерті Гарлстона в 1970 році її сім'я знайшла листи Едвіна та схованку майже двох десятків негативів зі скляних пластин, які вона зберегла.[13] Зараз багато її документів зберігаються в архіві університету Еморі.[14]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в https://rkd.nl/explore/artists/381167
  2. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва
  3. ↑ Willis D. Black Photographers 1840-1940: A Bio-Bibliography — ISBN 0-8240-9147-7
  4. ↑ а б в г д е ж FAX COVER PAGE. polisci.usca.edu. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 13 березня 2021.
  5. ↑ Editors, Blackartstory org (21 червня 2020). Profile: Elise Forrest Harleston (1891-1970). Black Art Story (англ.). Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 13 березня 2021.
  6. ↑ а б в г Loughery, John; Moutoussamy-Ashe, Jeanne (1989). Viewfinders: Black Women Photographers. Woman's Art Journal. Т. 10, № 2. с. 49. doi:10.2307/1358219. ISSN 0270-7993. Процитовано 13 березня 2021.
  7. ↑ а б photographer., Rosenblum, Naomi,. A history of women photographers. ISBN 1-55859-761-1. OCLC 29909207.
  8. ↑ Reflections in Black: a history of Black photographers, 1840 to the present. Choice Reviews Online. Т. 38, № 05. 1 січня 2001. с. 38–2564-38-2564. doi:10.5860/choice.38-2564. ISSN 0009-4978. Процитовано 13 березня 2021.
  9. ↑ Teal, Harvey S. (2001). Partners With the Sun: South Carolina Photographers, 1840-1940. Columbia, S.C.: University of South Carolina Press.
  10. ↑ а б 1945-, Gates, Henry Louis Jr. 1950- Higginbotham, Evelyn Brooks (2009). Harlem Renaissance lives : from the African American national biography. Oxford University Press. ISBN 0-19-538795-3. OCLC 836834885.
  11. ↑ Inventory of the Edwina Harleston Whitlock Papers, 1918 - 2006. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 13 березня 2021.
  12. ↑ Dupre, Daniel (1998). Review of The Reminiscences of George Strother Gaines, 1805-1843. Journal of the Early Republic. Т. 18, № 4. с. 752—755. doi:10.2307/3124801. ISSN 0275-1275. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 13 березня 2021.
  13. ↑ а б FAX COVER PAGE. polisci.usca.edu. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 13 березня 2021.
  14. ↑ Harleston, Edwin Augustus (27 листопада 2012). Edwin A. Harleston and Edwina Harleston Whitlock family papers, 1821-2006. findingaids.library.emory.edu. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 13 березня 2021.

Подальше читання ред.

  • Ball, Edward. The Sweet Hell Inside: The Rise of an Elite Black Family in the Segregated South. William Morrow, 2001.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еліз_Форест_Гарлстон&oldid=40680468