Експеримент Аша (англ. Asch Conformity Experiments) — серія лабораторних досліджень, проведених в 1950-х роках під керівництвом Соломона Аша, метою яких було дослідження впливу групи на поведінку індивіда.[1][2][3][4] Досліди переконливо продемонстрували владу конформізму в групах.

Одна з пар карт, яка використовувалася в експерименті.

Методологія розвинена Ашем використовується багатьма дослідниками соціальної психології. Зокрема для дослідження зв'язків між конформізмом та важливістю завдання[5], віком[6], статтю[7][8][9][10] або культурою[5][10].

МетодологіяРедагувати

В експериментах на чолі з Соломоном Ашем студентів просили, щоб вони брали участь у перевірці зору. Насправді в більшості експериментів всі учасники, крім одного, були «підставними особами», а дослідження полягало в тому, щоб перевірити реакцію одного студента на поведінку більшості.

Досліджуваний входив в аудиторію, де півколом стояли дев'ять стільців, і сідав на передостанній. Один за одним з'являлися інші вісім учасників — «підставні особи», і займали інші стільці. Аш показував групі дві картки: на першій була намальована одна лінія, на другій — три риски різної довжини. Питання звучало так: яка лінія на іншій картці має ту ж довжину, що і лінія на першій картці. Це був нескладний тест: відповідь була очевидна, оскільки лінії відрізнялися на п'ять сантиметрів. Досліджуваний відповідав восьмим. У завдання студентів входило оголошення вголос їхньої думки про довжину декількох ліній у ряді показів. «Підставні особи» давали одну і ту ж, явно неправильну відповідь.

ВисновкиРедагувати

Коли піддослідні відповідали правильно, багато з них відчували надзвичайний дискомфорт. При цьому 75 % піддослідних підкорилися істотно помилковому уявленню більшості принаймні в одному питанні. Загальна частка помилкових відповідей склала 37 %, в контрольній групі одну хибну відповідь дала тільки одна людина з 35-ти. Коли ж «змовники» не були одностайні у своїй думці, піддослідні набагато частіше не погоджувалися з більшістю. Коли незалежних випробовуваних було двоє, або коли один з підставних учасників отримував завдання давати правильні відповіді, кількість помилок падало більш ніж в чотири рази. Коли хтось із підставних давав неправильні відповіді, які, однак не збігалися з основними, помилка також скорочувалася: до 9-12 % залежно від радикалізму «третьої думки».

У подальших дослідженнях визначено такі чинники конформізму:

  • тип особистості: особи з заниженою самооцінкою більш залежні від групового тиску, ніж ті, що мають завищену самооцінку;
  • чисельність групи: найвищий рівень конформізму люди проявляють тоді, коли стикаються з одностайною думкою трьох чи більше людей;
  • склад групи: конформність підвищується, якщо група складається з експертів, члени групи є авторитетними для людини та належать до одного соціального оточення;
  • згуртованість: чим більше згуртованість групи, тим більше її конформність (пастка «групомислення»);
  • статус (авторитет): люди, які в очах особи мають авторитет, легше можуть вплинути на неї, їм частіше підкоряються; наявність союзника: якщо до людини, що обстоює свою позицію чи має сумніви, приєднується хоча б один союзник, який дає правильну відповідь, то тенденція приймати групову позицію знижується;
  • публічна ситуація: вищий рівень конформізму люди мають тоді, коли повинні виступити публічно, а не тоді, коли записують самостійно свою позицію.

Висловивши свою думку публічно, люди схильні її дотримуватись; — складність завдання або проблеми: коли завдання надто складне, особа відчуває свою некомпетентність і проявляє більше конформізму.

Конформізм не слід розглядати як однозначно негативну тенденцію, оскільки цей чинник сприяє груповому рішенню. Можна вказати такі причини конформної поведінки:

  1. наполеглива та вперта поведінка людей, які прагнуть переконати особу, що її позиція є неправильною;
  2. тенденція членів групи уникнути осуду, покарання, відсторонення від членів групи за їх незгоду;
  3. невизначеність ситуацій і брак інформації сприяють тому, що члени групи починають орієнтуватись на думку інших.

ПриміткиРедагувати

  1. Asch, S.E. (1951). Effects of group pressure on the modification and distortion of judgments. In H. Guetzkow (Ed.), Groups, leadership and men(pp. 177—190). Pittsburgh, PA: Carnegie Press.
  2. Asch, S.E. (1952b). «Social psychology». Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall.
  3. Asch, S.E. (1955). Opinions and social pressure. Scientific American, 193, 35–35.
  4. Asch, S.E. (1956). Studies of independence and conformity. A minority of one against a unanimous majority. Psychological Monographs, 70(9), 1–70.
  5. а б Milgram, S. (1961). Nationality and conformity. Scientific America, 205(6).
  6. Pasupathi, M (1999). Age differences in response to conformity pressure for emotional and nonemotional material. Psychology and Aging, 14(1), 170–4.
  7. Cooper, H.M. (1979). Statistically combining independent studies: A meta-analysis of sex differences in conformity research. Journal of Personality and Social Psychology, 37, 131—146.
  8. Eagly, A.H. (1978). Sex differences in influenceability. Psychological Bulletin, 85, 86–116.
  9. Eagly, A.H. & Carli, L. (1981). Sex of researchers and sex-typed communications as determinants of sex differences in influenceability: A meta-analysis of social influence studies . Psychological Bulletin, 90(1), 1–20.
  10. а б Bond, R. & Smith, P.B. (1996). Culture and conformity: A meta-analysis of studies using Asch's (1952b, 1956) line judgement task Архівовано 24 вересень 2015 у Wayback Machine.. Psychological Bulletin, 199(1), 111—137.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Почебут Л. Г., Мейжис И. А. Социальная психология. — СПб.: Питер, 2010. — 672 с.