Відкрити головне меню
Плач невільника[1]

Поклоняється бідний невольник
Із землі турецької, із віри бусурменської
У города християнськії — до отця, до матусі,
Що не можеть він їм поклонитися, -
Тілько поклоняється голубоньком сивеньким:
«Ой ти, голубоньку сивенький!
Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш;
Полини ти в города християнськії
До отця мойого, до матусі,
Сядь-пади на подвір'ї отцовськім,
Жалобненько загуди,
Об моєї пригоді козацької припом'яни.
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки-маєтки збувають,
Великі скарби собирають -
Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють!
Бо як стане Чорноє море согравати,
То не знатиме отець, либонь, матерь,
У которої каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської[2],
Чи у городі Царграді на базарі.
Будуть ушкали[3], турки-яничари набігати,
За Червоноє море у арабську землю запродати,
Будуть за них сребро-злато не лічачи,
Сукна дорогі поставами, не мірячи
За них брати».
Тогді далася бідному невольнику
Тяжкая неволя добре знати:
Кайдани руки, ноги поз'їдали,
Сирая сириця до жовтої кості
Тіло козацькоє проїдала…
То біднії невольники на кров, на тіло поглядали,
Об вірі християнській гадали,
Землю турецькую, віру бусурменськую проклинали:
"Ти, земле турецькая, віро бусурменськая,
Ти єсть наповнена сребром-златом
І дорогими напитками;
Тілько же бідному невольнику на світі не вільно,
Що бідний невольник у тобі пробуваєть,
Празника рождества будьлі воскресенія не знаєть,
Все у неволі проклятої, на каторзі турецької,
На Чорнім морі пробувають,
Землю турецькую, віру бусурменськую проклинають:
«Ти, земле турецька, віро бусурманська,
Ти, розлуко християнська!
Уже-бо ти розлучила не єдиного за сім літ войною:
Мужа з жоною, брата з сестрою,
Діток маленьких з отцем і маткою».
Визволь, боже, бідного невольника
На святоруський берег,
На край веселий, меж народ хрещений!..

Плач невільника в турецькім полоні — українська народна ліроепічна дума, в якій описується страждання козаків у турецькій неволі. «Плач невільника» є однією із найдавніших дум, вона була написана у 15-16 столітті. За стилем і мелодією ця дума нагадує поховальні голосіння. Разом із думою «Плач невільників» («Невольники на каторзі») їх відносять до невольницьких плачей. [1]

Інколи до невольницьких плачей відносять інші думи присвячені долі козаків у турецькому полоні («Самійло Кішка», "Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Втеча трьох братів з города Азова»). Але основна тема їх визволення з неволі, а не оплакування страждань, тому вони вважаються епічними думами.

СюжетРедагувати

В думі українські козаки розповідають про свої страждання в турецькій неволі і благають допомогти їм.

До сюжету думи звертався Тарас Шевченко у поемі «Гамалія», присвяченій морському походові козаків з метою визволення невільників із турецького полону. Шевченко починає поему піснею-плачем невільників, яка перегукується із народною думою.[4]

Історія записівРедагувати

Відомо кілька варіантів думи «Плач невільника». Вперше була записана на початку 1830-х pp. у Полтавській губернії Платоном Лукашевичем. Опубліковано у виданні: «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни». СПб, 1836, с. 64—65.[2]

МузикаРедагувати

Від миргородського кобзаря Ми. Кравченка Ф. Колесса записав мелодії думи — «Плач невільника» в 1910 р.

ВиконавціРедагувати

  • Кобзарі

М. Кравченко, Іван Кучеренко,

  • Бандуристи

Є. Мовчан,

  • Лірники

Іван Скубій, А. Гребінь,

ПриміткиРедагувати

  1. Думи. Історико-героїчний цикл: Збірник / Вступ, ст. М. Стельмаха. — К.: Дніпро, 1982. —159 с.
  2. Пристань Козловська — пристань у місті Козлові, зараз Євпаторія.
  3. Ушкал // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 1973. — 1000 екз.
  4. Володимир Мокрий. «Література і філософсько-релігійна думка українського романтизму. Шевченко, Костомаров, Шашкевич»

ПосиланняРедагувати