Додзінсі або Доджінші (яп. 同人誌,, どうじんし, «журнал однодумців») — аматорське видання або журнал літературних та мистецьких творів в Японії. [1]

Символьна позначка ліцензії знака доджін, яка дозволяє вторинне створення без дозволу дублювання та дозволяє розповсюдження, крім цифрового, на конвенції додзінсі, незалежно від того, безкоштовне воно чи платне.

Загальні відомості ред.

 
Цифрове відтворення обкладинки першого випуску додзінсі Весна та осінь (яп. 随筆春秋), опублікованого в 1993 році.

Додзінсі виник у середовищі любителів-літераторів, які видавали свої твори за власний кошт. Одним із відомих письменників, який публікував свої твори у таких любительських журналах був Акутаґава Рюноске. За японським законодавством, роботи додзінсі підпадають під сінкокудзай, що робить можливим притягнення до відповідальності автора тільки за наявності скарги від власника авторських прав. Це підтвердив Прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе. [2]

Знак доджін ред.

Щоб уникнути легальних проблему було створено знак доджін (яп. 同人マーク), формат ліцензії був натхнений Creative Commons.[3]

Манґа ред.

Як правило додзінсі малюють любителі і видають незначними тиражами або ж за власний кошт, інколи в любительських журналах.[4] Характерна ознака, що чітко розрізняє манґу та додзінсі це професійність видання. Тобто комікси видані у відомому журналі чи професійним видавництвом є манґою, а в любительських видавництвах — додзінсі. Втім малювати додзінсі можуть і професійні манґаки. Як правило це короткі пародії чи альтернативні сюжети на їхні власні манґи. Подібні додзінсі високо цінуються любителями і коштують незрівнянно дорожче «офіційних» видань. У сучасній Японії, за рахунок розростання ринку аніме та манґи, терміном додзінсі часто позначають аматорські комікси.

Особливості додзінсі ред.

 
Перша сторінка з манги додзінсі про Wikipe-tan, Commons-tan і Wikiquote-tan.

Оскільки додзінсі малюють любителі, то цим зумовлено ряд притаманних рис.

Оскільки малюють непрофесіонали, якість малюнків зазвичай гірша, ніж в манзі, втім трапляються й дуже професійно зроблені роботи. Інколи навіть навпаки, оскільки на відміну від манґаки, на додзінсіку не тиснуть терміни здачі робіт, то малюнок відрізняється ретельністю та детальністю. [5]

Наступною рисою додзінсі є в більшості неоригінальний характер. Як правило любитель малює не власний твір, а продовження відомої манґи чи твір за її мотивами, тобто фанфік, такі роботи називають «аніпаро». [6] Як видавництва так і манґаки в Японії в цілому, вельми терпимо ставляться до подібної творчості. Вважається, що кількість додзінсі є свідченням популярності манґи, а також додатковим та безплатним засобом її просування (реклами). Втім це лише тенденція, і значна частина додзінсі є повністю самостійними оригінальними творами.

Ще однією з найхарактерніших особливостей додзінсі є велика частка робіт в жанрах хентаю, яою, юрі, ґуро, тощо. [7] Навіть стверджують, що більшість додзінсі, саме до цих жанрів і належать. Особливо подібна спрямованість характерна для фанфіків.

Перелік відомих додзінсі ред.

Див. також ред.

Посилання ред.

Джерела ред.

  1. Clements, Jonathan; McCarthy, Helen (2006). The anime encyclopedia: a guide to Japanese animation since 1917 (англ.) (вид. Rev. & expanded ed). Berkeley, Calif: Stone Bridge Press. с. 30. ISBN 978-1-84576-500-2.
  2. Prime Minister Abe: Dōjinshi Safe Under TPP. Anime News Network (англ.). 19 лютого 2024. Процитовано 19 лютого 2024.
  3. Metzger, Axel (2015). Free and Open Source Software (FOSS) and other Alternative License Models: A Comparative Analysis. Springer. p. 274. ISBN 9783319215600
  4. Dahlan, Hadi Akbar (1 грудня 2022). The Publishing and Distribution System of Japanese Manga and Doujinshi. Publishing Research Quarterly (англ.). Т. 38, № 4. с. 653—664. doi:10.1007/s12109-022-09919-9. ISSN 1936-4792. PMC 9510287. Процитовано 19 лютого 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  5. Lamerichs, Nicolle (2013). The cultural dynamic of doujinshi and cosplay:Local anime fandom in Japan, USA and Europe (PDF) (англ.). Т. 10. Maastricht University. с. 158—160.
  6. Berry, Chris; Martin, Fran; Yue, Audrey, ред. (2003). Mobile cultures: new media in queer Asia. Console-ing passions Television and cultural power. Durham, NC: Duke University Press. с. 70—72. ISBN 978-0-8223-3087-5.
  7. Acres, Harley Blue (2007). Gender Bending and Comic Books as Art: Issues of Appropriation, Gender, and Sexuality in Japanese Art (англ.). University of Alabama at Birmingham.