Відкрити головне меню

Диспозиція (психологія)

Диспозиція (англ. Disposition) — готовність, схильність суб'єкта до поведінкового акту, дії, вчинку, їх послідовності — вдача. У персоналістській психології (Ст. Штерн) диспозиція, означає, не обумовлену якоюсь причиною, схильність до дій; в теорії особистості Р. Олпорта — численні риси особистості (від 18 до 5 тис.), утворюють набір схильностей до певного відгуку суб'єкта, на зовнішнє середовище. У вітчизняній психології, термін диспозиція використовується переважно, для позначення усвідомлених готовностей особистості, до оцінок ситуації і поведінки, обумовлених її попереднім досвідом.[1]

Диспозиція в психологіїРедагувати

Фахівці знають, що таке диспозиція в психології і можуть активно використовувати цю систему в своїй роботі. Вони можуть оцінювати готовність людини до вчинення певної низки дій, які здатні мати як позитивний, так і негативний підсумок. Дослідивши внутрішній світ людей, можна зрозуміти, які дії вони готові виконувати. Правильна оцінка може допомогти виявити потенційних злочинців і не пустити їх в соціум без спеціалізованої допомоги.

Поняття диспозиція в психології дуже широке. Її навіть, стали використовувати в соціальній роботі, для більш повного бачення людини і її можливостей. Непристосована особистість, напевно повинна пройти адаптацію і прийняти стандартні норми, бо відхилення від них, можливо і призводить до поганих або задовільних наслідків. У будь-якому разі, стати повноправним членом суспільства може не вийти, без власної диспозиції, будь вона навіть, не зовсім позитивною.

Мартін Ахтніх досліджував професійну схильність індивіда, тобто здатність людини до певної професійної діяльності. Починав дослідження в даній області і Леопольд Сонді, проте він їх не систематизував. Мартін Ахтніх звів їх у систему і представив у вигляді тесту[2].

Диспозиційна атрибуціяРедагувати

Фахівці визначають диспозиційний підхід в психології, який відповідає за розуміння дій і вчинків, що здійснюються людиною. Це пояснення власних або чужих вчинків виходячи з особистого досвіду. Такі люди звикли ігнорувати стандартне рішення проблеми, вони схильні розраховувати тільки на себе і дають поради за особистою і пройденою схемою. Виявляється атрибуція наступним чином:

  1. Опис людей відбувається за особистісними якостями (веселі, добрі, розумні), ніж осмислено характеризувати ситуацію, поведінку, зовнішність або демографічні дані.
  2. Неприйняття вимушеної поведінки в різних областях.
  3. Пояснення бажаних дій людей і їх диспозицій, спрямованих на особисту вигоду.
  4. Повна відмова від реальних ситуацій і занурення в гіпотетичні прогнози з запланованих дій.

Диспозиція особистостіРедагувати

Будь-яка диспозиційна структура особистості, будується у внутрішньому світі людини і виражається через її дії. Своєрідне сприйняття передбачуваних суспільством умов і поведінку в цих ситуаціях, це і є особистісна диспозиція. Соціальні установки пропонують свободу вибору в будь-якій ситуації і людина має право сама вибирати хід подальших дій. Головне не втратити взаємодію з соціумом, адже це може призвести до втрати адаптації.

Вищі особистісні диспозиції утворюють певну систему, яка диктує концепцію життя. Контактуючи з менш активними людьми, вони можуть налаштувати їх для себе або ж проти. Часта взаємодія вчить людину бути самостійною, висловлювати свою думку і відстоювати позиції. В даному випадку велику роль відіграє досвід, який всі отримують протягом життя.[3]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Короткий психологічний словник. — Ростов-на-Дону: «ФЕНІКС». Л. А. Карпенко, А. В. Петровський, М. Р. Ярошевський. 1998.
  2. Мальцев О.В. (11.08.2018). Тест Мартіна Ахтніха. oleg-maltsev.com (ru). Процитовано 2018-12-16. 
  3. https://womanadvice.ru/dispoziciya-i-dispozicionnaya-struktura-lichnosti Диспозиция и диспозиционная структура личности

ПосиланняРедагувати