Джуліана Мінуццо

Джуліана Кеналь-Мінуццо (італ. Giuliana Chenal-Minuzzo; нар. 26 листопада 1931, Маростіка, Провінція Віченца, Венето, Італія — пом. 11 листопада 2020, Аоста, Італія) — італійська гірськолижниця, яка виступала в слаломі, слаломі-гіганті та швидкісному спуску. Представляла збірну Італії з гірськолижного спорту в 1949—1963 роках, володарка двох бронзових медалей зимових Олімпійських ігор, триразова бронзова призерка чемпіонатів світу, дев'ятикратна чемпіонка італійської національної першості.

Джуліана Мінуццо
Minuzzo Olympic Oath 1956.jpg
Загальна інформація
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Народження 26 листопада 1931(1931-11-26)
Vallonarad, Маростіка, Провінція Віченца, Венето, Італія
Смерть 11 листопада 2020(2020-11-11)[1] (88 років)
Аоста, Італія[2]
Спорт
Країна Flag of Italy.svg Італія
Вид спорту гірськолижний спорт[3]
Участь і здобутки
CMNS: Джуліана Мінуццо у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Джуліана Мінуццо народилася 26 листопада 1931 року в італійській комуні Маростіка провінції Віченца, Венеція. Дитинство провела в автономній області Валле-д'Аоста.

Вперше заявила про себе в 1949 році, ставши третьою на чемпіонаті Італії в заліку швидкісного спуску. Того ж року увійшла до складу італійської національної збірної та здобула дві перемоги на міжнародних жіночих змаганнях Femina Cup, обійшовши всіх суперниць у швидкісному спуску та слалому. Протягом двох наступних років увійшла до еліти світового гірськолижного спорту, додавши в послужний список ще кілька нагород і титулів. У 1951 році вперше перемогла на чемпіонаті Італії, ставши найкращою в програмі гігантського слалому[4][5].

Завдяки низці вдалих виступів удостоїлася права захищати честь країни на зимових Олімпійських іграх 1952 року в Осло — посіла восьме місце в слаломі, закрила двадцятку найсильніших гігантського слалому, тоді як у швидкісному спуску фінішувала третьою. Завоювала бронзову олімпійську медаль вона пропустила поперед себе тільки австрійку Труде Байзер і німкеню Аннемарі Бухнер. Таким чином, Мінуццо стала першою італійською спортсменкою, яка зуміла виграти медаль на зимовій Олімпіаді.

Перебуваючи в числі лідерів гірськолижної команди Італії, Джуліана Мінуццо благополучно пройшла відбір на домашні Олімпійські ігри 1956 року в Кортіна-д'Ампеццо, причому на церемонії відкриття їй довелося вимовити олімпійську клятву (це було вперше в історії олімпійського руху, коли клятву вимовляла жінка). Тим не менш, на цей раз потрапити до числа призерів їй не вдалося. Джуліана Мінуццо показала четвертий результат у слаломі та швидкісному спуску, в той час як в гігантському слаломі фінішувала тринадцятою. Також, Мінуццо взяла бронзу в комбінації, хоча ця дисципліна тоді не входила до програми Олімпійських ігор і пішла тільки в залік чемпіонату світу.

У 1960 році вирушила представляти країну на Олімпійських іграх в Скво-Веллі. По сумі двох спроб у слаломі закрила десятку найсильніших. У гігантському слаломі виграла бронзову медаль, поступившись швейцарці Івонн Рюегг та американці Пенні Піту.

Залишалася діючою спортсменкою аж до 1963 року, весь цей час залишалася в складі італійської національної збірної і продовжувала брати участь у найбільших міжнародних змаганнях. За свою довгу спортивну кар'єру в загальній складності 16 разів піднімалася на подіум чемпіонатів Італії, в тому числі дев'ять раз була переможницею: чотири рази в слаломі, двічі в гігантському слаломі і тричі в швидкісному спуску.

Після завершення спортивної кар'єри Джуліана Кеналь-Мінуццо відкрила магазин спортивних товарів у гірськолижному курорті Брей-Червінія, який працював до 2011 року. Брала участь у церемонії відкриття Олімпійських ігор 2006 року в Турині, тримала прапор в той час як гірськолижник Джорджо Рокка виголошував олімпійську клятву.

Померла 11 листопада 2020 року[6].

ПриміткиРедагувати

  1. Décès de Giuliana Chenal-Minuzzo, première femme à avoir prononcé le serment olympique
  2. Marangoni M. Lo sci piange Giuliana Minuzzo, prima medaglia azzurra olimpica — 2020.
  3. ski-db.com
  4. È sorta a Cervinia una rivale di Celina. Stampa Sera. 8 marzo 1949. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 26 marzo 2016. 
  5. La brillante carriera dell'allieva di Gasperl. Stampa Sera. 2 marzo 1951. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 26 marzo 2016. 
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 30 березня 2021. 

ПосиланняРедагувати